Карпатах та на Прикарпатті охороняються всі природні місця зростання цього рідкісного у флорі України дерева.
Мета та завдання досліджень:
Основною метою даної роботи було:
- вивчення геоморфологічних особливостей заказника та історії його створення;
- провести геоботанічний опис основних фітоценозів, субформації;
- виявити види, які домінують та співдомінують в асоціаціях;
- виявити рідкісні та зникаючі види, які поширені в заказнику.
Методика досліджень:
Вивчення рослинності Княждвірського тисового заказника, проводилось
маршрутним, півстаціонарним і стаціонарним методами. Для проведення досліджень. Для проведення досліджень на різних рівнях було закладено 2 однакових пробних ділянок розміром 25 м2, згрупованих в екологічні ряди відповідно методики А.А.Юннатова (1964).
Поширення видів в асоціаціях виявлялось згідно методики В.М.Понятовської (1964) і В.І. Василевича (1973).
Методичною основою для аналізу флори служили роботи Г.І.Поплавської (1948), К.А.Малиновського (1980), Г.І.Пешкової (1984) та ін.
Склад порід, що утворюють лісостан, підлісок і трав’яний покрив тисового заказника наводиться за шкалою академіка Висоцького.
Апробація роботи:
Основні положення кваліфікаційної роботи обговорювались на науковій
конференції Прикарпатського університету ім. В.Стефаника (2001р.), надруковані у збірнику студентських наукових праць Ужгородського національного університету.
Розділ 1
Геоморфологічні, кліматичні
та історичні особливості заказника.
Геоморфологічна та кліматична
характеристика території заказника.
Княждвірський тисовий заказник знаходиться в північно-східній частині передгір’їв Східних Карпат, на досить крутому уступі правобережної тераси Пруту, біля с. Княждвора, тепер Верхнє, 14 км на захід від м. Коломиї, Івано-Франківської області. (мал. 1)
На південь від р. Пруту рельєф заказника гористий, на північ – більш пологий, порізаний потоками і ярами. Макрорельєф тисового заказника являє собою крутий схил (до 350) північної експозиції витягнутого передгір’я, висота якого коливається в межах 320-460 м над рівнем моря. У його підніжжя, північної сторони, тече Прут, місцями він врізається в гірський масив, підмиває його, і особливо в дощовий період, спричиняє зсув ґрунту разом з лісом, руйнуючи, таким чином, тисовий заказник. Таких зсувів на північному схилі зустрічається багато, і площа їх з кожним роком збільшується. В місцях зсувів утворились неглибокі яри до 30 м завширшки і до 100 м завдовжки. (рис.2)
Вся місцевість належить до третинної формації неогену, а долина
р. Пруту – до елювіальної і делювіальної формації. За Ломницьким (1905), на зсувах “Сповзи” є відкритий плейстоцен, близько 4 м завтовшки. Плейстоценові алювії р. Пруту лежать приблизно на 80 м вище теперішнього дзеркала води. Долина плейстоцену вкрита грубою галькою, яка поступово переходить в крихкий конгломерат або пісковик. Місцями, особливо там, де виступають джерельця або вода розмила ґрунт, на поверхню виходить тверда порода – пісковик.
На даній території заказника характерними є дерно-підзолисто-глеєві
ґрунти, які утворились на звітрених продуктах неогену, а найчастіше – на напливових шарах глинистих і суглинкових порід, перемішаних з піском, щебенем і галькою. Ґрунти неглибокі, багаті на залізо, алюміній, вапно, магній, фосфор і калій.
Характерна риса цих ґрунтів – чітка диференціація на горизонти за підзолистим типом. Гумусово-елювіальний горизонт у них безструктурний, світло-сірого кольору і має різну глибину (від 1-2 до 20-25 см) залежно від ступеня вираження підзолистого процесу. Елювіальний горизонт бідний на мулувату фракцію, містить велику кількість SiO2, має світло-попелястий колір і теж безструктурний. Чітко виражений ілювіальний горизонт характерний темно-бурим забарвленням, великою щільністю, призматичною структурою, інтенсивним новоутворенням мінералів, особливо гідратів окисів алюмінію та заліза. Він в’язкий, липкий, здатний до набухання. Глибина його дуже різна: від 20-30 до 70-80 см. За ілювіальним горизонтом йде неглибокий перехідний горизонт, під яким залягає материнська порода.
Фізико-хімічні аналізи свідчать про глибоку вимучованість ґрунтів, бідність основами і валовими запасами поживних елементів. Усі дерново-підзолисто-глейові ґрунти бідні на перегній (1,0 – 2,5%), який скупчений у верхньому (10-20 см) горизонті. Вміст гумусу пов’язаний з механічним складом і ступенем опідзолення: чим важчий механічний склад і слабше вираження опідзолення, тим більше гумусу. (табл.1)
Таблиця 1.
Хімічні і фізико-хімічні властивості дерново-підзолисто-глейових ґрунтів.
Місцевість | Глибина, на якій взято зразки, см | Гідроскопічна вологість, % | Гумус, % | Увібрані основи | Ступінь насичення основами, % | pH | Рухомі
Ca | Mg | гідро-літична
кислот-ність | Сольові витяжки | Р2О5 | К2О
витяжка
мг-екв на 100 г грунту
оцтово-
кисла |
соляно-
кисла
мг-екв на 100 г грунту
Княждвірський тисовий заповідник | 0-
25 | 1,61 | 2,34 | 4,42 | 1,42 | 5,8 | 45,8 | 4,0 | 3,6 | - | 2,8
Мета та завдання досліджень:
Основною метою даної роботи було:
- вивчення геоморфологічних особливостей заказника та історії його створення;
- провести геоботанічний опис основних фітоценозів, субформації;
- виявити види, які домінують та співдомінують в асоціаціях;
- виявити рідкісні та зникаючі види, які поширені в заказнику.
Методика досліджень:
Вивчення рослинності Княждвірського тисового заказника, проводилось
маршрутним, півстаціонарним і стаціонарним методами. Для проведення досліджень. Для проведення досліджень на різних рівнях було закладено 2 однакових пробних ділянок розміром 25 м2, згрупованих в екологічні ряди відповідно методики А.А.Юннатова (1964).
Поширення видів в асоціаціях виявлялось згідно методики В.М.Понятовської (1964) і В.І. Василевича (1973).
Методичною основою для аналізу флори служили роботи Г.І.Поплавської (1948), К.А.Малиновського (1980), Г.І.Пешкової (1984) та ін.
Склад порід, що утворюють лісостан, підлісок і трав’яний покрив тисового заказника наводиться за шкалою академіка Висоцького.
Апробація роботи:
Основні положення кваліфікаційної роботи обговорювались на науковій
конференції Прикарпатського університету ім. В.Стефаника (2001р.), надруковані у збірнику студентських наукових праць Ужгородського національного університету.
Розділ 1
Геоморфологічні, кліматичні
та історичні особливості заказника.
Геоморфологічна та кліматична
характеристика території заказника.
Княждвірський тисовий заказник знаходиться в північно-східній частині передгір’їв Східних Карпат, на досить крутому уступі правобережної тераси Пруту, біля с. Княждвора, тепер Верхнє, 14 км на захід від м. Коломиї, Івано-Франківської області. (мал. 1)
На південь від р. Пруту рельєф заказника гористий, на північ – більш пологий, порізаний потоками і ярами. Макрорельєф тисового заказника являє собою крутий схил (до 350) північної експозиції витягнутого передгір’я, висота якого коливається в межах 320-460 м над рівнем моря. У його підніжжя, північної сторони, тече Прут, місцями він врізається в гірський масив, підмиває його, і особливо в дощовий період, спричиняє зсув ґрунту разом з лісом, руйнуючи, таким чином, тисовий заказник. Таких зсувів на північному схилі зустрічається багато, і площа їх з кожним роком збільшується. В місцях зсувів утворились неглибокі яри до 30 м завширшки і до 100 м завдовжки. (рис.2)
Вся місцевість належить до третинної формації неогену, а долина
р. Пруту – до елювіальної і делювіальної формації. За Ломницьким (1905), на зсувах “Сповзи” є відкритий плейстоцен, близько 4 м завтовшки. Плейстоценові алювії р. Пруту лежать приблизно на 80 м вище теперішнього дзеркала води. Долина плейстоцену вкрита грубою галькою, яка поступово переходить в крихкий конгломерат або пісковик. Місцями, особливо там, де виступають джерельця або вода розмила ґрунт, на поверхню виходить тверда порода – пісковик.
На даній території заказника характерними є дерно-підзолисто-глеєві
ґрунти, які утворились на звітрених продуктах неогену, а найчастіше – на напливових шарах глинистих і суглинкових порід, перемішаних з піском, щебенем і галькою. Ґрунти неглибокі, багаті на залізо, алюміній, вапно, магній, фосфор і калій.
Характерна риса цих ґрунтів – чітка диференціація на горизонти за підзолистим типом. Гумусово-елювіальний горизонт у них безструктурний, світло-сірого кольору і має різну глибину (від 1-2 до 20-25 см) залежно від ступеня вираження підзолистого процесу. Елювіальний горизонт бідний на мулувату фракцію, містить велику кількість SiO2, має світло-попелястий колір і теж безструктурний. Чітко виражений ілювіальний горизонт характерний темно-бурим забарвленням, великою щільністю, призматичною структурою, інтенсивним новоутворенням мінералів, особливо гідратів окисів алюмінію та заліза. Він в’язкий, липкий, здатний до набухання. Глибина його дуже різна: від 20-30 до 70-80 см. За ілювіальним горизонтом йде неглибокий перехідний горизонт, під яким залягає материнська порода.
Фізико-хімічні аналізи свідчать про глибоку вимучованість ґрунтів, бідність основами і валовими запасами поживних елементів. Усі дерново-підзолисто-глейові ґрунти бідні на перегній (1,0 – 2,5%), який скупчений у верхньому (10-20 см) горизонті. Вміст гумусу пов’язаний з механічним складом і ступенем опідзолення: чим важчий механічний склад і слабше вираження опідзолення, тим більше гумусу. (табл.1)
Таблиця 1.
Хімічні і фізико-хімічні властивості дерново-підзолисто-глейових ґрунтів.
Місцевість | Глибина, на якій взято зразки, см | Гідроскопічна вологість, % | Гумус, % | Увібрані основи | Ступінь насичення основами, % | pH | Рухомі
Ca | Mg | гідро-літична
кислот-ність | Сольові витяжки | Р2О5 | К2О
витяжка
мг-екв на 100 г грунту
оцтово-
кисла |
соляно-
кисла
мг-екв на 100 г грунту
Княждвірський тисовий заповідник | 0-
25 | 1,61 | 2,34 | 4,42 | 1,42 | 5,8 | 45,8 | 4,0 | 3,6 | - | 2,8
