(вийшов друком у 1986 р.)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична і філософська.
Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.
Віршовий розмір: ямб.
У поезії-заповіті «Як добре те, що смерті не боюсь я…» Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучи-телями-суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне повернення на Батьківщину по смерті. «Сувора простота проступає крізь ці мужні рядки… Зійшли з душі поета сумніви, давні образи, досади, ясним і чистим зором дивиться він в обличчя часу й простору. І на далекій відстані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив», — зауважує Ю. Солод. Ця поезія безпосередньо перегукується з віршем «Як умру, то поховайте…» Т. Шевченка.
