Піч, як і скриня — один з предметів побуту українського народу. Традиційна піч… Ця “добра щедра піч твоя”, що пахла травами, печеним хлібом, печеними і сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням, як писав Олександр Довженко буде знана тільки з художніх творів. Але людська пам’ять завжди повертатиме на с до вогню в печі родинної хати, біля якого ми народжувалися і виростали.

Піч з’явилася дуже давно: це слово загальнослов’янське. Воно пов’язане зі словами печера і пещіть, понеченіє. Це ясно, й не треба бути етимологом, щоб ствердити, що походить воно від одного родового смислу. Печера, склепіння якої освітлені вогнем, і піч стоять поруч.

Вогонь, з допомогою якого готували їжу, зогрівались та захищались від звірів, віддавна був у пошані. Дім уважався обжитим лише тоді, коли розкладався в печі вогонь. А вогнище в хаті — річ якнайбільш родинна — і звідси метафора: родинне вогнище.

Отже, оце родинне вогнище відігравало велику роль у численних обрядах, народних віруваннях, звичаях.