Прізвище в мене малоцікава – це вірно: Синебрюхов, Назар Ілліч.Ну, так про мене мова ніяка, – дуже я навіть стороння людина в житті. Але тільки трапилося із мною великосвітська пригода, і пішло тому моє життя в різні сторони, однаково як вода, скажемо, у руці через пальці, та й немає неї.Прийняв я й в’язницю, і жах смертний, і всяку гнуся… І все через цю великосвітську історію.А був у мене задушевний приятель. Жахливо освічена людина, прямо скажу – обдарований якостями. Їздив він по різних іноземних державах у чині камендинера, розумів він навіть, може, французький^ – французькому – по – французькому й скроні іноземні пив, а був такий же, як і не я, однаково – рядовий гвардієць піхотного полку.На німецькому фронті в землянках, бувало, дивні навіть розповідав події й історичні всякі там вещички.Прийняв я від нього чимало. Спасибі! Багато чого через пего довідався й дійшов до такої крапки, що трапилася із мною гнуся всяка, а серцем я й посейчас бадьорюся.Знаю: Пипин Короткий… Зустріну, скажемо, людини й запитаю: а хто є такий Пипин Короткий?І отут – те й бачу всю людську освіченість, однаково як на долоні.Так тільки не в цьому штука.Було тому… скільки?.. чотири роки взад. Призиває мене ротний командир, у чині – гвардійський поручик і князь ваш сіятельство. Нічого собі. Гарна людина.Призиває. Так, мол, і так, говорить, дуже я тебе, Назар, поважаю, і цілком ти чарівна людина… Послужи, говорить, мені ще одну службишку.Відбулася, говорить, Лютнева революція. Батько староватенький, і дуже я навіть турбуюся із приводу нерухомого майна. Поїдь, говорить, до старого князя в рідний маєток, передай от цей самий листик у самі, тобто, його ручки й чекай, що скаже. А чоловіку, говорить, моїй, прекрасній полячці Вікторії Казимирівні, низенько поклонися в ніжки й підбадьор яким ні на є словом. Виконай, говорить, це для заради бога, а я, говорить, ощасливлю тебе сумою й пущу в нетермінову відпустку. – Добре, – відповідаю, – князь ваш сіятельство, спасибі за вашу обіцянку, що можливо – зроблю.А в самого серце вогнем грає: эх, думаю, як би це виконати. Полювання, думаю, одержати відпустку й багатство.А був князь ваш сіятельство із мною однаково як на одній крапці. Поважав мене із приводу незначної навіть історії. Конешно, я надійшов геройски. Це вірно.Коштую раз преспокійно на годинниках у княжей земляночки на німецькому фронті, а князь ваш сіятельство бенкетує із приятелями. Відразу між ними, запам’ятав, сестричка милосердя.Ну, конешно: гра страстей і розгнуздана вакханалія… А князь ваш сіятельство із себе п’януватий, пісні грає.Коштую. Тільки чую раптом шум у передніх окопчиках. Шпарко так шумлять, а німець, безумовно, тихий, і начебто раптом атмосферою на мене пахнуло.Ах, ти, думаю, так твою так – гази!А пошесть легонькое отаке в нашу, у російську сторону.Беру преспокійно зелінську маску (з гумою), вибігаю в земляночку… – Так, мол, і так, – кричу, – князь ваш сіятельство, дихай через маску – гази.Дуже отут відбувся жах у земляночке.Сестричка милосердя – бяк, з котушок геть, – мертве падло.А я сволок князеньку вашого сіятельства на волю, костриць розклав за статутом.Запалив… Лежимо, не трепыхнемся… Що буде… Дихаємо.А гази… Німець – хитра каналья, та й ми, безумовно, тонкість розуміємо: гази не мають права осісти на вогонь.Гази туды й сюды крутятся, вишукують ми – те… Збоку так з верхів так і лізуть, так і лізуть клубом, вынюхивают…А ми знай полеживаем так дихаємо в маску…Тільки пройшов газ, бачимо – живі.Князь ваш сіятельство лише малехонько поблевал, підхопився на ніжки, ручку мені тисне, захоплюється. – Тепер, – говорить, – ти, Назар, мені однаково як перша людина у світлі. Іди до мене вістовим, ощаслив. Буду про тебе пекчись.Добре – З. Прожили ми з ним цільний рік прямотаки чудово.І от отут – те й трапилося: засилає мене ваш сіятельство в рідні місця.Зібрав я своє барахло. Виконаю, думаю, показане, а там – до себе. Все – таки вдома, безумовно, дружина не стара й мальчичек. Цікавлюся, думаю, їх побачити.І от, звичайно, виїжджаю.Добре – З. У місто Смоленськ прибуло, а звідти славним образом на пароплаві на пасажирському в рідні місця старого князя.Іду – любуюся. Чарівний князівський куточок і дивовижне, запам’ятав, заголовок – вілла "Забава".Вспрашиваю: чи тут, говорю, проживає старий князь ваш сіятельство? Я, говорю, дуже по самонайпотрібнішій справі із власноручним листом з діючої армії. Це бабенку – те я вспрашиваю.А бабенка: – Геть, – говорить, – старий князь ходить смутний із себе по доріжках.Безумовно: ходить по садових доріжках ваш сіятельств