Твір на тему: Короткий зміст “Орестеи” – Антична література » Онлайн Бібліотека — UkRead.Net
 


Твір на тему: Короткий зміст “Орестеи” – Антична література

Переглядів: 139 Категорія: Навчальні твори / Твори на тему

0.0
0 Оцінок
 
0.0
Хороший сайт?
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
 
0.0
Допомогло?
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0.0
Зручно?
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
 
0.0
Якісно?
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10



   A    A    A
 
 

Самим могутнім царем в останнім поколінні грецьких героїв був Агамемнон, правитель Аргоса. Це він начальствовал над грецькими військами в Троянській війні, сварився й мирився з Ахіллом в «Илиаде», а потім переміг і розорив Трою. Але доля його виявилася жахлива, а доля сина його Ореста – ще ужаснее. Їм довелося й робити злочини, і розплачуватися за злочини – свої й чужі

Батько Агамемнона Атрей жорстоко боровся за владу зі своїм братом Фиестом. У цій боротьбі Фиест звабив дружину Атрея, а Атрей за це вбив двох маленьких дітей Фиеста й нагодував ні про що не батька, що догадується, їхнім м’ясом. (Про цей людожерський бенкет потім Сенека напише трагедію «Фиест».) За це на Атрея і його рід ліг страшний проклін. Третій же син Фиеста, по ім’ю Эгисф, урятувався й виріс на чужині, помышляя тільки про одному: про помсту за батька

В Атрея було два сини: герої Троянської війни Агамемнон і Менелай. Вони женилися на двох сестрах: Менелай – на Олені, Агамемнон – на Клитемнестре (або Клитеместре). Коли через Олену почалася Троянська війна, грецькі війська під начальством Агамемнона зібралися для відплиття в гавань Авлида. Тут їм було двозначне знамення: два орли розтерзали вагітну зайчиху. Гадатель сказав: два царі візьмуть Трою, повну скарбів, але їм не минути гніву богині Артеміди, покровительки вагітних і породілей. І дійсно, Артеміда насилає на грецькі кораблі противні вітри, а в спокуту вимагає собі людську жертву – юну Ифигению, дочка Агамемнона й Клитемнестры. Борг вождя перемагає в Агамемноні почуття батька: він віддає Ифигению на смерть. (Про те, що трапилося з Ифигенией, потім напише трагедію Еврипид.) Греки відпливають під Трою, а в Аргосе залишається Клитемнестра, мати Ифигении, помышляя тільки про одному – про помсту за дочку

Двоє месників знаходять один одного: Эгисф і Клитемнестра стають коханцями й десять років, поки тягнеться війна, чекають повернення Агамемнона. Нарешті Агамемнон вертається, тріумфуючи, – і отут його наздоганяє помста. Коли він обмивається в лазні, Клитемнестера й Эгисф накидають на нього покривало й вражають його сокирою. Після цього вони правлять в Аргосе як цар і цариця. Але в живі залишився син Агамемнона й Клитемнестры Орест; почуття матері перемагає в Клитемнестре розрахунок месниці, вона відсилає його в чужий край, щоб Эгисф не погубив за батьком і сина. Орест росте в далекої Фокиде, помышляя тільки про одному – про помсту за Агамемнона. За батька він повинен убити мати; йому страшно, але віщий бог Аполлон владно говорить: «Це твій борг».

Орест виріс і приходить мстити. З ним його фокидский друг Пилад – імена їх стали в міфі нерозривні. Вони причиняються подорожанами, що принесли звістка, відразу й сумний і радісну: нібито Орест умер на чужині, нібито Эгисфу й Клитемнестере більше не загрожує ніяка помста. Їх впускають до царя й цариці, і тут Орест виконує свій страшний борг: убиває вітчима й рідну матір

Хто тепер продовжить цей ланцюг смертей, хто буде мстити Орестові? В Эгисфа із Клитемнестрой не залишилося дитят – месників. І тоді на Ореста ополчаются самі богині помсти, дивовижні Эринии: вони насилають на нього божевілля, він у розпачі метається по всій Греції й нарешті припадає до бога Аполлонові: «Ти послав мене на помсту, ти й урятуй мене від помсти». Бог виступає проти богинь: вони – за древню віру в те, що материнське споріднення важливіше батьківського, він – за нове переконання, що батьківське споріднення важливіше материнського. Хто розсудить богів? Люди. В Афінах, під доглядом богині Афіни, (вона жінка, як Эринии, і вона мужня, як Аполлон), збирається суд старійшин і вирішує: Орест прав, він повинен бути очищений від гріха, а Эриниям, щоб їх умилостивити, буде споруджене святилище в Афінах, де їх будуть шанувати під ім’ям Евменид, що значить «Благі богині». По цих міфах драматург Эсхил і написав трилогію «Орестея» – три продолжающие друзі друга трагедії: «Агамемнон», «Хоэфоры», «Евмениды».

«Агамемнон» – сама довга трагедія із трьох. Вона починається незвичайно. В Аргосе, на плоскому даху царського палацу, лежить дозорний раб і дивиться на обрій: коли впаде Троя, то на ближній до неї горі запалять багаття, його побачать через море на іншій горі й запалять другий, потім третій, і так вогненна звістка дійде до Аргоса: перемога здобута, незабаром буде додому Агамемнон. Він чекає без сну вже десять років під спекою й холодом – і от вогонь спалахує, дозорець підхоплюється й біжить сповістити царицю Клитемнестру, хоч і почуває: не на добре ця звістка

Входить хор аргосских старійшин: вони ще ні про що не знають. Вони згадують у довгій пісні всі нещастя війни – і підступництво Париса, і зраду Олени, і жертвопринесення Ифигении, і нинішню несправедливу владу в Аргосе: навіщо все це? Видно, такий світовий закон: не постраждавши – не навчишся. Вони повторюють приспів: «Горі, горі, на жаль! Але добру так буде перемога!» І молитва немов збувається: з палацу виходить Клитемнестра й повідомляє: «Добру – перемога!» Троя взята, герої вертаються, і хто праведний – тому добре повернення, а хто грішний – тому недобрий

Хор відгукується новою піснею: у ній подяка богам за перемогу й тривога за вождів – переможців. Тому що важко бути праведним – блюстимеру: Троя впала за гординю, тепер не впасти б нам у гординю самим – мале щастя верней великого. І точно, є вісник Агамемнона, підтверджує перемогу, поминає десять років мучень під Троєю й розповідає про бур по дорозі назад, коли все море «розцвіло трупами», – видно, багато було несправедливих. Але Агамемнон живий, наближається й великий, як бог. Хор знову співає, як провина народить провину, і знову кляне призвідницю війни – Олену, сестру Клитемнестры.

И от нарешті в’їжджає Агамемнон із бранцями. Він і впрямь великий, як бог: «Із мною перемога: будь вона із мною й тут!» Клитемнестра, відмінюючись, стелить йому пурпурний килим. Він отшатывается: «Я людина, а пурпуром лише бога чтут». Але вона швидко його вмовляє, і Агамемнон вступає в палац по пурпурі, а Клитемнестра входить за ним із двозначної молитвою: «Про Зевс – Свершитель, усе здійсни, про що молю!» Міра перевищена: наближається розплата. Хор співає про неясне передчуття лиха. І чує несподіваний відгук: на сцені залишилася бранка Агамемнона, троянська царівна Кассандра, її полюбив колись Аполлон і дав їй дарунок пророцтва, але вона відкинула Аполлона, і за це її пророцтвам ніхто не вірить. Тепер вона уривчастими лементами кричить про минуле й майбутнє аргосского будинку: людська бойня, з’їдені дитини, мережа й сокира, п’яна кров, власна смерть, хор Эриний і син, що стратить матір! Хору страшно. І отут через сцену лунає стогін Агамемнона: «Об жах! У будинку власному разить сокира!.. Про гору мені! Інший удар: іде життя». Що робити?

У внутрішніх покоях палацу лежать трупи Агамемнона й Кассандры, над ними – Клитемнестра. «Я брехала, я хитрила – тепер говорю правду. Замість таємної ненависті – відкрита помста: за вбиту дочку, за полонену наложницю. І що мстять Эринии – за мене!» Хор у жаху плаче про царя й кляне лиходійку: демон мести оселився в будинку, немає кінця лиху. Поруч із Клитемнестрой встає Эгисф: «Моя сила, моя правда, моя помста за Фиеста і його дітей!» Старці з хору йдуть на Эгисфа з оголеними мечами, Эгисф кличе стражу, Клитемнестра їх рознімає: «Уж і так великаі жнива смерті – нехай неспроможні лаются, а наша справа – царювати!» Першої трагедії – кінець. Дія другої трагедії – вісім років через: Орест виріс і в супроводі Пилада приходить мстити. Він відмінюється над могилою Агамемнона й у знак вірності кладе на неї відрізане пасмо своїх волось. А потім ховається, тому що бачить хор, що наближається

Це хоэфоры, совершительницы узливань, – по них називається трагедія. Узливання водою, вином і медом робилися на могилах, щоб ушанувати небіжчика. Клитемнестра продовжує боятися Агамемнона й мертвим, їй сняться страшні сни, тому вона надіслала сюди з узливаннями своїх рабинь на чолі з Электрой, сестрою Ореста. Вони люблять Агамемнона, ненавидять Клитемнестру й Эгисфа, тужать про Ореста. «Нехай я буду не такий, як мати, – молить Электра, – і нехай повернеться Орест, помститься за батька!» Але, може бути, він уже повернувся? От на могилі пасмо волосся – колір у колір з волоссями Электры; от перед могилою відбиток ноги – слід у слід з ногою Электры. Электра з хоэфорами не знає, що й думати. І отут до них виходить Орест

Узнание відбувається швидко: звичайно, спочатку Электра не вірить, але Орест показує їй: «От мої волосся: приклади пасмо до моєї голови, і ти побачиш, де вона відрізана; от мій плащ – ти сама виткала його мені, коли я був ще дитиною». Брат і сестра обіймають один одного: «Ми разом, з нами правда, і над нами – Зевс!» Правда Зевса, веління Аполлона й воля до помсти з’єднують їх проти загальної кривдниці – Клитемнестры і її Эгиофа. Перегукуючись із хором, вони моляться богам про допомогу. Клитемнестре снилося, начебто вона народила змію й змія вжалила її в груди? Нехай же збудеться сон! Орест розповідає Электре й хору, як проникне він у палац до злої цариці; хор відповідає піснею про злих жінок колишніх часів – про дружин, з ревнощів чоловіків, що перебили всіх, на острові Лемнос, про Скилле, заради коханця погубившей батька, про Алфее, що, мстячи за братів, перевела рідного сина

Починається втілення задуму: Орест і Пилад, переодягнені мандрівниками, стукаються в палац. До них виходить Клитемнестра. «Я проходив через Фокиду, – говорить Орест, – і мені сказали: передай в Аргос, що Орест умер; якщо хочуть – нехай надішлють за його порохом». Клитемнестра скрикує: їй шкода сина, вона хотіла його врятувати від Эгисфа, але не врятувала від смерті. З Орест із Пиладом входять у будинок. Наростання трагізму перебивається епізодом майже комічним: стара нянька Ореста плаче перед хором, як вона любила його крихіткою, і кормила, і напувала, і стирала пелюшки, а тепер він умер. «Не плач – може бути, і не вмер!» – говорить їй старша в хорі. Година близька, хор волає до Зевсу: «Допоможи!» – до предків: «Переміните гнів на милість!» – до Ореста: «Будь твердий! Якщо мати скрикне: «син!» – ти відповідай їй: «батько!»

Є Эгисф: вірити або не вірити звісткам? Він входить у двір, хор завмирає, – і з палацу доносяться удар і стогін. Вибігає Клитемнестра, за нею Орест із мечем і Пилад. Вона розкриває груди: «Пошкодуй! Цими грудьми я тебе вигодувала, у цих грудей я тебе колисала». Орестові страшно. «Пилад, що робити?» – запитує він. І Пилад, до цього не сказав ні слова, говорить: «А воля Аполлона? А твої клятви?» Більше Орест не коливається. «Це доля судила мені вбити чоловіка!» – кричить Клитемнестра. «А мені – тебе», – відповідає Орест. «Ти, син, уб’єш мене, мати?» – «Ти сама собі вбивця». – «Кров матері помститься тобі!» – «Кров батька страшней». Орест веде матір у будинок – на страту. Хор у сум’ятті співає: «Воля Аполлона – смертному закон; незабаром мине зло».

Розкривається внутрішність палацу, лежать трупи Клитемнестры й Эгисфа, над ними – Орест, що потрясає кривавим покривалом Агамемнона. Він уже почуває безумящее наближення Эриний. Він говорить: «Аполлон велів мені, мстячи за батька, убити мати; Аполлон обіцяв мені очистити мене від кривавого гріха. Мандрівником – Прохачем з олійною галуззю в руках я піду до його вівтаря; а ви будьте свідками мого горя». Він тікає, хор співає: «Щось буде?» На цьому кінчається друга трагедія

Третя трагедія, «Евмениды», починається перед храмом Аполлона в Дельфах, де середина земного кола; храм цей належав спершу Геї – Землі, потім Феміді – Справедливості, тепер Аполлонові – Вещателю. У вівтаря – Орест із мечем і олійною галуззю прохача; навколо хор Эриний, дочок Ночі, чорних і дивовижних. Вони сплять: це Аполлон навів на них сон, щоб вызводить Ореста. Аполлон говорить йому: «Біжи, перетни землю й море, стань в Афіни, там буде суд». «Помни про цьому!» – молить Орест. «Пам’ятаю», – відповідає Аполлон. Орест тікає

Є тінь Клитемнестры. Вона волає до Эриниям: «От моя рана, от моя кров, а ви спите: де вашу помсту?» Эринии пробуджуються й хором клянуть Аполлона: «Ти рятуєш грішника, ти валиш вічну Правду, молодші боги зневажають старших!» Аполлон приймає виклик: відбувається перший, ще коротку суперечку. «Він убив матір!» – «А вона вбила чоловіка». – «Чоловік дружині – не рідна кров: матереубийство страшней мужеубийства». – «Чоловік дружині – рідної за законом, син матері – рідний по природі; а закон усюди єдиний, і в природі не святіше, ніж у родині й суспільстві. Так поклав Зевс, вступивши в законний шлюб зі своею Героєві». – «Що ж, ти – з молодими богами, ми – зі старими!» І вони спрямовуються ладь, в Афіни: Эринии – губити Ореста, Аполлон – рятувати Ореста

Дія переноситься в Афіни: Орест сидить перед храмом богині, обійнявши її кумир, і волає до її суду, Эринии хороводом довкола нього співають знамениту «в’язку пісню»: «Ми дотримуємо кривавий закон: хто пролив рідну кров – тому поплатитися своєї; інакше не стане роду! Він бігти – ми за ним; він в Аид – ми за ним; от голос стародавньої Правди!» Афіна з’являється із храму: «Не мені вас судити: кого засуджу, той стане ворогом афинянам, а я цього не хочу; нехай кращі з афинян самі здійснять суд, самі зроблять вибір». Хор у тривозі: що вирішать люди? Чи не звалиться древній порядок?

Виходять судді – афінські старійшини; за ними – Афіна, перед ними – з однієї сторони Эринии, з іншого боку – Орест і його наставник Аполлон. Починається друга, головна суперечка. «Ти вбив матір». – «А вона вбила чоловіка». – «Чоловік дружині – не рідна кров». – «Я такої матері – теж не рідна кров». – «Він відрікся від споріднення!» – «И він правий, – втручається Аполлон, – батько синові родней, чим мати: батько зачинає плід, матір лише зрощує його в утробі. Батько й без матері може народити: от перед вами Афіна, без матері породжена з голови Зевса!» – «Вершите суд», – говорить Афіна старійшинам. Один за іншим вони голосують, опускаючи камінчики в чаші: у чашу осуду, у чашу виправдання. Підраховують: голоси розділилися нарівно. «Тоді і я подаю мій голос, – говорить Афіна, – і подаю за виправдання: милосердя вище озлоблення, чоловіче споріднення вище жіночого». З тих пор в усі століття в афінському суді при рівності голосів підсудний уважалася виправданим «голосом Афіни».

Аполлон з победою, Орест із вдячністю залишають сцену. Перед Афіною залишаються Эринии. Вони в шаленстві: валять древні підвалини, люди зневажають родові закони, як покарати їх? Наслати на афинян голод, чуму, смерть? «Не потрібно, – переконує їхня Афіна. Милосердя вище озлоблення: пошліть афінській землі родючість, афінським родинам багатодітність, Афінській державі міцність. Родова помста ланцюгом убивств підточує державу зсередини, а держава повинне бути міцним, щоб протистояти зовнішнім ворогам. Будьте ласкаві до афинянам, і афиняне будуть вічно шанувати вас як «Благих богинь» – Евменид. А святилище ваше буде меж пагорбом, де коштує мій храм, і пагорбом, де судить от цей суд». І хор поступово умиротворяється, приймає нову почесть, благословляє афінську землю: «Ладь розбрати, так не буде крові за кров, так буде радість за радість, так згуртуються всі вкруг спільних справ, проти загальних ворогів». І вже не Эриниями, а Евменидами, під водійством Афіни, хор залишає сцену




 
Скачати "Твір на тему: Короткий зміст “Орестеи” – Антична література" в DOCX форматі

Всі твори завантажуються під назвою _ukread_net_online_library.docx. В такий спосіб ми намагаємось зменшити використання нашого матеріалу на інших веб-ресурсах Навчального характеру. Приносимо вибачення за незручності, та сподіваємось на розуміння!!!

 

Всі твори завантажуються в форматі DOCX. Для їх перегляду рекомендуємо встановити (при потребі) "Word 2010".

 
 
 

КОПІЮВАТИ ФРАГМЕНТ КОДУ








Помітили помилку або неефективне посилання?

Виділіть проблемний фрагмент мишкою і натисніть CTRL + ENTER.
У вікні опишіть проблему і відправте Адміністрації ресурсу.