До свята 8 Березня хлопчики нашого класу вирішили поставити сценку, щоб було цікавіше вітати дівчат. Дісталась невеличка роль і мені. Я дуже старався, але, мабуть, у мене нічого не виходило, бо наш «неформальний лідер» Павло відсторонив мене від участі у виставі. Лише мене. Зробилося якось дуже боляче. Настрій украй погіршився, коли, на додаток до всього, пішов дощ і я дорогою додому вимок до рубчика.
     Наступного ранку в мене заболіло горло, підвищилась температура, і до школи я не пішов. Але я був навіть радий з того, тому що того дня ми саме збиралися привітати дівчат. А коли я одужав і прийшов до школи, ніхто не звернув на мене уваги. Усі час від часу хворіють. Що ж тут дивного? 

     Одного разу я ненароком розбив барометр. Ох і дістанеться ж мені на горіхи! Що ж робити? Я довго думав і вирішив обернути ситуацію на жарт. І у мене з мамою відбулася така розмова.
     — Мамо, сьогодні буде дощ!
     — Чого б це?
     — Барометр упав.
     — А ти звідки знаєш?
     — Так я ж його впустив. 

     Улітку я гостював у бабусі в селі.
     Там у мене є друг Вітько. Він мій одноліток. Одного разу ми вирушили з ним на човні порибалити. Ставок у селі не дуже глибокий, біля берега рибу не спіймаєш. Треба відплисти подалі. Ми так і вчинили. Випливли на середину ставка, закинули вудки, чекаємо. Не клює. Минула, мабуть, ціла година. Раптом мій поплавець занурився у воду. Я став тягнути — нічого не виходило, не вистачало сили. Що ж це за рибина така велика спіймалась?! 

     Існує таке гарне прислів'я: «Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю». Отже, у житті людини, все починається зі вчинка.
     Я вирішив зробити такий експеримент і упродовж одного дня робити тільки гарні вчинки. Вранці я зробив зарядку, після сніданку помив посуд. У мами очі засвітились радістю. На серці у мене було також радісно, коли я йшов до школи. Допоміг перейти дорогу якійсь бабусі з ціпком. Треба сказати, що вона була приємно здивована. На уроках я намагався не відволікатися. Здається, це помітила вчителька математики. Сподіваюсь, що це вплине на мою оцінку. Удень я пропилососив квартиру. 

     Хочу поділитися своїми думками щодо режиму дня. Я ніколи не замислювалась над цим. А тепер упевнена, що режим дня — найкращий засіб, щоб не марнувати час і все встигати.
     Раніше я не розуміла цього і не дотримувалася ніякого режиму. Жила собі як доведеться. Що ж виходило? Я могла за гарної погоди цілісінький день кататися на ковзанах, увечері години зо дві просидіти перед телевізором і лише потім узятися за уроки. Доводилося пізно лягати спати, а вранці мама не могла мене добудитися. Частенько бувало, що і в школу запізнювалася. У суботу мені дуже подобалося гуляти досхочу. А в неділю, коли у нас збиралися гості, коли вдома було весело, мені доводилося сідати за уроки. Так нецікаво було виконувати вправи чи читати заданий параграф! Я робилась якась сердита, усім незадоволена, часто сперечалася з мамою та нічого як слід не встигала зробити. 

     Мені раніше не дуже подобалось читати. Мені здавалося, що це марна витрата часу. Соромно сказати, але ще в 5 класі я читав дуже повільно, а деякі слова навіть по складах, міг неправильно поставити наголос. А іноді й зовсім спотворював слова при вимові, через що зміст робився зовсім незрозумілим. Але це було у 5 класі. Завдяки урокам літератури моя техніка читання значно поліпшилась. І я зрозумів: щоб дружити з книгою, треба перш за все оволодіти технікою читання. 

     Я мешкаю у великому місті. У цьому місті багато будинків і мало дерев. А на моєму подвір'ї росла красива тополя. Я її дуже любив. Навесні на ній з'являлись ніжно-зелені клейкі листочки. Улітку вона шелестіла своїм листячком під моїм вікном. Уранці мені було радісно чути той шелест: наче давній знайомий вітав Мене. Увечері мені подобалось засинати під її шелест: наче хтось розповідав мені улюблену казку. Звичайно, тополя шелестіла лише тоді, коли дув вітерець і на ній було листя. А взимку? А взимку вона мала чудовий вигляд, вдягнена у шубу з білого снігу. Восени і ранньої весни мені було шкода її — стоїть зовсім гола! Тільки горобчик чи ворона сядуть на неї ненадовго. Нудьгують. Нудьгує й тополя. Нудьгую і я. 

     Який буває сніг? «Білий, холодний», — скажете ви. Але це так нудно!
     Я хочу вам розповісти, яким я бачив сніг упродовж лише одного зимового дня.
     Уранці я прокинувся та підійшов до вікна. З неба, кружляючи, повільно падали великі сніжинки. Здалеку їх не можна було розгледіти. Я вийшов на вулицю, простягнув руку. На долоню впало декілька сніжинок. Які вони гарні! «Сніг буває візерунчастим», — подумав я.
     Удень визирнуло сонечко, і місто, засипане снігом, заіскрилось у його променях. Я подивився навколо і побачив сніг, що мінився і вигравав на сонці. Він виблискував також і на гілках ялини у нашому дворі. Вони були вкриті м'яким, наче вата, снігом. Хлопчаки грали в сніжки. Вони ліпили їх із пухнастого снігу, а він розсипався в їхніх руках, тому що був невеличкий морозець. 

     Мені дуже подобається спостерігати, як восени з дерев опадає листя. Я помітила, що з різних дерев воно опадає у різний час. Найперше листя опадає з кленів і берізок, а найпізніше — з дуба. Мені здається, що завдяки цьому тривалість листопаду збільшується, і ми маємо змогу довше милуватися красою природи.
     Ще я помітила, що у різних дерев .осіннє листя буває різного кольору: жовте з усіма можливими відтінками, червоно-коричневе, багряне. Бабуся пояснила мені, що означає слово «багряний». Зараз воно трохи застаріло. Виявляється, багряний — це червоний колір насиченого темного відтінку. 

     Стежина до струмка біжить униз. І ліворуч, і праворуч неї ростуть дерева. Ось родина струнких берізок золотіє у сонячному промінні. Під подувом легенького вітерцю срібліють осики. А ось алея величних ялин, насаджених добрими людьми. На верхівці кожної ялини висить багато шишок. Буде білочкам що по гризти цієї зими! їх можна часто тут побачити, вони зовсім не бояться людей. Одного разу білочка спокійно ласувала насінням просто з моєї долоні. Я її дуже добре роздивився. Оченята у неї, наче намистинки, а насіння вона лускає дуже швидко і в одну мить з'їдає. Гарна восени горобина з яскраво-червоними гронами дозрілих ягід! Є така прикмета: багато ягід на горобині — буде холодна зима. Я не боюсь холоду і хоч який страшний мороз, та мені байдуже — я йду по воду. Узимку дерева вдягають теплі снігові шуби. Сніг виблискує на сонці, міниться дорогоцінними діамантами. Така краса, що просто дух перехоплює!