У статті аналізується еволюція поглядів В.Липинського як історика та політолога на процес державотворення в Україні. Особлива увага приділяється історичній та теоретичній інтерпретації В.Липинського значення еліти у творенні національної держави. Досліджуються чинники, що вплинули на формування державницького підходу науковця до історичного аналізу. Акцентується увага на зв 'язку історичної та політологічної спадщини В.Липинського у зазначених питаннях.
In this article the evolution of the concepts of W. Lypynskiy as historian and as polytologian on the process of the state building is analyzed. There have been paid considerable attention to the historical and theoretical interpretation of W. Lypynskiy of the meaning of elite in the building of national state. The factors which influenced on the formation of scientists state direction to historical analysis is investigated. It's emphasized the connection of historical andpolytological legacy of W. Lypynskiy in pointing questions.

Суть та структура міжнародного науково- технічного співробітництва.
МНТС – цеформа МЕВ, яка являє собою систему економічних зв”язків у сфері перетину науки, техніки, виробництва, послугової діяльності та торгівлі і існує на основі спільних, наперед вироблених та узгоджених намірів, які закріплені в міжнародних економічних договорах.
Структура МНТС:
створення координаційних міжнародних програм, спільних науково- технічних досліджень.
Міжнародне ліцензування, обмін науково-технічними документами, патентами, ліцензіями.
Міжнародний інжиніринг.
Співробітництво у підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів.
Проведення міжнародних науково-технічних конференцій, симпозіумів.

Децентралізована і поділена за функціональною ознакою єдина державна влада представлена у державно-правовому механізмі України трьома видами або, як нині прийнято говорити, гілками.
Разом з тим, державна влада є саме видом соціальної влади і похідна від неї. З волі і за рахунок суспільства утворюється держава, формується й оплачується її апарат. Водночас, суспільство ніби приймає на себе зобов'язання підкорятися волі та виконувати вимоги держави. Натомість від державної машини вимагається ефективно виконувати її функції щодо забезпечення безпеки громадян, суспільства, держави; розвитку економіки і створення умов, які сприяють піднесенню добробуту громадян, суспільства, держави; надання можливостей для реалізації громадянами та організаціями своїх прав і свобод, для вільного політичного, економічного, соціального, духовного життя людей. Отже, державна влада здійснює волю держави, а соціальна — волю соціуму, тобто суспільства.

Костенко Олександр Миколайович, доктор юридичних наук, професор, завідувач відділу Інституту держави та права ім. В.М. Корецького. Коло наукових інтересів: методологія науки, соціальна культурологія, ідеологія, правознавство, кримінологія
СОЦИАЛЬНЫМ НАТУРАЛИЗМ КАК МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЙ ПРИНЦИП ЮРИДИЧЕСКОЙ ГЛОБАЛИСТИКИ
Глобалізація юриспруденції є цілком природним процесом. У статті обгрунтовується, що цей процес полягає у поглибленні узгодженості національних юриспруденцій з їхнім "спільним знаменником" - природними законами суспільного життя людей, зокрема із законами природного права. Шляхом наближення до цього "спільного знаменника", національні юриспруденції і беруть участь у глобалізації юриспруденції. За цих умов, з точки зору автора, сприяти правильному розвитку цього процесу можна і треба з допомогою сформульованого ним методологічного принципу, названого "принципом соціального натуралізму".

Поняття «тероризм» вперше було занесено в політичний словник завдяки Едмонду Берку, який застосував цей термін, кваліфікуючи французьку революцію, як «епоху терору»[1]. В подальшому це дещо сплутало поняття терору та, власне, тероризму.
Як явище, тероризм сягає в глибину віків у вигляді, насамперед політичного насильства, тобто насильницького засобу захоплення, утримання або зміни влади, насаджування певної ідеології та режиму.
Багато вчених вивчають це явище в рамках спеціальної наукової дисципліни «терології». Вчені - терологи ділять міжнародний тероризм на ряд різновидів: соціально-політичний, що переслідує мету корінної, або часткової зміни державного устрою країни чи певної групи країн; національний, що ставить за мету як сепаратистські цілі, так і вирішення внутрішньодержавних питань у сфері національних відносин; релігійний, пов'язаний з боротьбою представників різних релігійних конфесій, сект за вплив на суспільство; державний, що переслідує вчинення тиску однієї країни на іншу для задоволення політичних інтересів.

Народився 25 січня 1872 р., в с. Ясинувате Бахмутського повіту Катеринославської губернії, нині м. Ясинувата Донецької області, в сім’ї залізничного службовця. Початкову освіту здобув у Барвінківській двокласній сільській школі, а далі – в Ізюмському реальному училищі в Харківській губернії та реальному училищі в м. Курськ (нині РФ). Багато займався політичною самоосвітою, вивчав марксистську літературу. Від 1897 р. вважав себе свідомим членом соціал-демократичної партії.
У 1900 р. вступив до Петербурзького технологічного інституту, де цілком поринув у революційний рух. Активний учасник марксистського гуртка, член Петербурзької соціал-демократичної групи «Рабочее знамя». «Бойове хрещення» дістав у березні 1901 р. під час політичної демонстрації протесту проти віддавання в солдати за непокору владі студентів Київського університету. Тоді вперше заарештовано і вислано до м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ). За цим слідували один за одним нові покарання і ув’язнення. Всього заарештовувано 15 разів, 7 разів перебував на засланні. Загалом був засуджений на строк 34 роки і один раз – до страти, 6 разів «звільнявся» втечами.

Проблеми ідеологічної інтерпретації пострадянського соціуму. Третє покоління демократичних ідеологій: український контекст
Пострадянські суспільства відрізняються ідеологічною неструктурованістю, відсут-ністю розвинутих форм сучасної ідеологічної інтерпретації соціальних реалій.
Масова свідомість ідеологічно дезорієнтована і розбалансована, активно заповнюється не ідеями, а ідеологічними стереотипами, так званими “брендами”. Люди реагують на ідеологічні подразники не раціонально, а інтуїтивно й емоційно, спираю-чись на асоціації, настрої і таке інше.

Проблема, яку я маю розглянути і зробити свій висновок — проблема співвідношення внутрішньої політики і зовнішньої є досить складною, — недарма існує безліч теорій, думок — традиційних і нових, визнаних і таких, що взагалі важко сприйняти, щодо цього питання. Не випадково багато хто з дослідників вважає її однією з найважливіших у теорії міжнародних відносин.
Представники різних шкіл розуміють цю проблему по-різному. Отже, я розгляну найвідоміші з трактовок і висловлю власну думку.
Прибічники політичного реалізму вважають, що зовнішня і внутрішня політика, хоч і мають єдину сутність, — яка в кінцевому рахунку зводиться до боротьби за силу, — тим не менш складають принципово різні сфери державної діяльності. На думку Г.Моргентау зовнішня політика визначається національними інтересами. Національні інтереси об’єктивні, оскільки зв’язані з незмінною людською природою, географічними умовами, социокультурними і історичними традиціями народу. Вони мають дві складові: постійну — імператив виживання; перемінну, що є конкретною формою, якої ці інтереси набувають у часі і просторі. Визначення цієї форми належить державі, що має монополію на зв’язок із зовнішнім світом. Основа ж національного інтересу, що відображає мову народу, його культуру, природні умови і т.п., лишається постійною. Тому внутрішні фактори життя країни (політичний режим, суспільна думка і т.і.), які міняються в залежності від різних обставин, не розглядаються реалістами як здатні вплинути на природу національного інтересу: зокрема, національний інтерес не пов’язаний з характером політичного режиму. Отже, внутрішня і зовнішня політика мають значну автономію відносно одне одного.

Народився в лютому 1885 р. у с. Молдавка Балтського повіту Подільської губернії в родині священика. Після закінчення духовної семінарії навчався у Київському політехнічному інституті, який закінчив у 1915 р. Здобув фах інженера-залізничника. У березні – листопаді 1915 р. працював помічником начальника дистанції ст. Куп’янськ (нині у Харківській обл.). В 1916–1917 рр. – начальник відділення водних, шосейних і ґрунтових шляхів Румунського фронту.
Політична діяльність В. Голубовича розпочалася в 1903 р., коли він став членом РУП. У 1905 р. за участь у революційному русі його притягають до адміністративної відповідальності. Навчаючись у Київському політехнічному інституті, він у червні 1912 р. приєднується до Київської групи українських есерів, а від лютого 1913 р., за його словами, стає членом цієї підпільної організації .

В Україні застосовуються різні виборчі системи: при виборах Президента України та на місцевих виборах - мажоритарна, при виборах народних депутатів України - змішана.
У цьому зв'язку необхідно зазначити, що процес пошуку оптимальної виборчої системи в Україні відбувається в надзвичайно складних умовах перехідного суспільства. Основні параметри виборчих систем для кожного виду виборів у Конституції України не знайшли свого втілення. Це спричинило вирішення проблеми обрання моделі виборчої системи в рамках відповідних виборчих законів, процес напрацювання яких є вкрай динамічним за умов швидкого розвитку відповідних політичних процесів. Варто також зауважити, що протягом 90-х років минулого століття склалася практика проведення кожних наступних парламентських виборів за новим виборчим законом, який фіксував щоразу нову модель виборчої системи. Лише починаючи з 1997 р. змішана виборча система почала застосовуватися в Україні (згідно із Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 24.09.1997 р.). Ця система збережена і в чинному Законі України “Про вибори народних депутатів України”.