1 вересня 1939 року фашистська Німеччина початку Другу Світову війну, що по руйнуваннях і людських жертвах значно перевищила Першу Світову війну. Удару військ фашистської коаліції піддався і Радянський Союз, у тому числі й Україна.
Однієї з найважливіших складових боротьби з загарбниками був партизанський рух, розвиток якого і буде розглянуто в цій роботі.
Дана тема розглядається в дуже великій кількості літератури і, природно, у всій літературі діяльності партизана дана однозначно позитивна оцінка. Тому при написанні даної роботи використовувалася література, видана в радянський час.
*****
Найбільш активною формою всенародної боротьби в тилу ворога були збройні дії партизанських формувань. ЦК КП(б)У и місцеві підпільні організації велика увага приділяли зміцненню діючих і створенню нових партизанських загонів, забезпеченню їх кадрами й озброєнням. На виробництво партизанського озброєння і спорядження восени 1941 р. переключився ряд підприємств Харкова, була створена спеціальна лабораторія по розробці і виготовленню хв різних систем і ручних гранат, виготовлялися портативні короткохвильові радіостанції...

Постать графа Михайла Станіславовича Тишкевича (1857–1930 рр.) належить до тих історичних осіб, імена яких в силу об’єктивних причин почали повертатись в Україну лише після проголошення незалежності. Його далеким предком був литовський князь Гедимін, граф був особисто знайомий із папою Римським Бенедиктом XV, державними діячами Франції Ж. Клемансо та Р. Пуанкаре, зустрічався із Д. Ллойд-Джорджем, архікнязем Вільгельмом Габсбургом (Василем Вишиваним), підтримував дружні стосунки з митрополитом А. Шептицьким, багатьма іншими відомими політиками, дипломатами, військовиками, представниками монархічних династій Європи.
Майбутній український громадський і політичний діяч, дипломат, митець, літературознавець, публіцист, меценат М. Тишкевич народився 20 квітня 1857 р. в селі Андрушівці на Київщині. Він належав до старого аристократичного, давно полонізованого українсько-литовського роду. М. Тишкевич веде свій рід від Василя Тишкевича, воєводи Пінського, а його дружина походить від князя Костянтина Острозького[1]. Він виріс за межами України – у Варшаві та Вільно, в чужому середовищі, зазнаючи спочатку польського, а згодом французького впливів. Батько помер ще молодим, а мати, Олена Кошиківна, займалась благодійною діяльністю...

Незабаром виповниться 85 років, як у селищі Старі Кайдаки, на залишках колишньої Кодацької фортеці, з ініціативи Дмитра Івановича Яворницького було встановлено невеличкий пам'ятник з таким написом: «На этом месте гетман Хмельницкий с войском запорожским взяли приступом польскую крепость Кодак 24 апреля 1648 года». Зазначена у написі дата була помилковою, джерелом стала, мабуть, широко відома «Історія Русів», що пов'язує взяття Кодака з початком повстання, але не в тому суть. До цього часу вже старенький пам'ятник залишається єдиною згадкою про славні події часів Визвольної війни українського народу 1648-1654 років на території сучасного Дніпропетровська...

У зв'язку з катастрофою УГА Петрушевич виїхав до Відня в надії, що зможе там ліпше обороняти інтереси Галичини. Члени Директорії — Швець та Макаренко — виїхали теж за кордон. Директорія розпалася, 15-го листопада 1919 року вона передала всі свої права С. Петлюрі. Кам'янцеві-Подільському загрожувала армія Денікина, і тому уряд УНР виїхав до Чарториї, на північ. Там вирішено, що продовжувати регулярну війну неможливо і далі треба вести її в формі партизанської боротьби, 6-го грудня 1919 року частина армії УНР, під проводом генералів М. Омеляновича-Павленка і Ю. Тютюнника, вирушила в «Зимовий похід» — у запілля большевиків та денікінської армії. Петлюра виїхав до Варшави, а члени уряду і ї. Мазепою на чолі і з частиною армії залишилися на Поділлі для зв'язку між головним командувачем і армією...

Урядова система Гетьманщини походила із структури Запорозького війська. Перемоги Хмельницького знищили польську адміністрацію, залишивши Запорозьке військо єдиною цивільною владою. Армія поділялася на полки і сотні. Згодом такий поділ був перенесений на контрольовану військом територію у формі полкових і сотенних районів. Отже, кожен з десяти полків Гетьманщини був одночасно військовим формуванням і адміністративно-територіальною одиницею.
У середині XVIII ст. центральні інституції Гетьманщини включали гетьманський уряд генеральної старшини, кілька рад і урядів козацьких полковників. Поточні справи вирішували гетьман і старшина, важливіші рішення приймалися радами. Верхом адміністративної піраміди був гетьман 1...

Західна Україна на картах вчених західної діаспори
Так історично склалося, що багато українців були змушені виїжджати за межі України і працювати за кордоном. Виділяють три основні хвилі української еміграції на захід: перша – в добу бездержавності (кінець XVIII – початок ХІХ ст.); друга – міжвоєнна (1917-1939 рр.); третя –у роки Другої світової війни та після неї.
Характерною рисою двох останніх хвиль еміграції було те, що терени нашої держави залишали цвіт її нації. У даний час українці за кордоном є однією з найчисленніших діаспор у багатьох країнах заходу.
Учені-емігранти вносили вагомий внесок у розвиток освіти, науки, культури і мистецтва як українців, так і народів тих країн, де вони осіли. Це стосується також і ряду талановитих вчених-географів, які і за кордоном продовжували досліджувати свій рідний край. До них належать Олександр Цинкаловський, Степан Рудницький, Володимир Кубійович, А.Маліцький, Ф.Угорчак, А.Халубінська, Ю.Чижевський, В.Мігач, О.Косіба та інші...

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ УЧНІВСТВА ПІВДНЯ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ СТ.)
Одним з малодосліджених аспектів історії України другої половини ХІХ ст. є питання повсякденного життя різних соціальних верст та етнічних груп населення. Так, незважаючи на підвищення уваги вітчизняних дослідників до цієї тематики, нез'ясованим залишається питання правового регулювання повсякденного життя вихованок жіночих навчальних закладів Півдня України.
Відновлення української державності на початку 90-х років ХХ ст. посилило увагу дослідників до історії середніх навчальних закладів українських губерній Російської імперії, у тому числі і Півдня України. Різні аспекти з історії середніх навчальних закладів регіону розкрито в дослідженнях В.В...

Одним з провідних інститутів будь-якого суспільства є сім'я. Розвиток сім'ї, формування та еволюція її структури, функцій нерозривно пов'язані із розвитком самого суспільства. Багато в чому ці два інститути впливають та визначають характерні риси і процес еволюції одне одного. Не піддається сумніву й той факт, що сім'я - це основа соціальної та господарської діяльності, особливо коли мова йде про період доіндустріальної епохи.
До проблеми вивчення сім'ї, перш за все селянської, першими звертаються, починаючи з другої половини ХІХ ст., російські дослідники Саме під час підготовки та проведення реформи 1861 р. набуває актуальності аграрне питання. У 70-80-х рр. ХІХ ст. типологічний розвиток селянської сім'ї характеризується як еволюція від "великої патріархальної сім'ї" до малої. Серед більшості дослідників панувала точка зору про те, що у пореформений період відбувався незворотній процес переходу від складної форми сім'ї до простої, наслідком чого була зміна всієї структури внутрісімейних відносин. У цей же час вчені робили перші спроби класифікувати форми сім'ї, в першу чергу виділяючи дві основні - малу та велику (іноді їх називали простою та складною) [1, с.1-2]...

В умовах незалежності Української держави історична наука з нових концептуальних позицій підійшла до висвітлення доленосних подій 1939 року. В історичній літературі ґрунтовно проаналізовано політику двох тоталітарних режимів, в результаті чого Західна Україна стала фактично заложницею у втіленні їх планів [1; 2; 3; 4; 5]. Договір про ненапад між Німеччиною і СРСР (23 серпня 1939 р. – пакт «Ріббентропа-Молотова») терміном на десять років переслідував різні цілі. Керівництво Радянського Союзу не бажало утворення на території приреченої на поразку у війні з Німеччиною Польщі нового українського державного утворення. Й.Сталін та його оточення, з одного боку, прагнули створити на західних кордонах своєрідну «зону безпеки» і розширити свою сферу впливу. При цьому менш за все бралися до уваги національні інтереси українців, поляків, євреїв, білорусів. А.Гітлер, з іншого боку, намагався нейтралізувати Радянський Союз під час військової кампанії проти ІІ Речіпосполитої й взяти під свій протекторат національно-визвольні змагання українців (26 січня 1934 р. німецький міністр закордонних справ фон Найрат і польський посол в Німеччині Й.Ліпський підписали в міністерстві закордонних справ в Берліні договір про ненапад між Польщею і Німеччиною на десять років)...

На сучасному етапі модернізації вищої освіти та інтеграції України у міжнародне науково- освітнє співробітництво важливу роль відіграють представники науково-педагогічної інтелігенції. Метою статті є вивчення соціальних і економічних умов життєдіяльності науково-педагогічних кадрів та навчально-допоміжного складу університетів Наддніпрянської України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., вона може допомогти на основі історичного досвіду правильно формувати соціально- економічну політику по відношенню до вищої школи і науковців зокрема.
Багаті на фактичний матеріал опубліковані документальні узагальнюючі збірки документів й матеріалів загальноросійського значення [15, 16, 17, 18]. Змістовними і цінними для розгляду проблеми соціально-економічного становища науково-педагогічних працівників є ювілейні видання з історії університетів, авторами яких були самі науково-педагогічні працівники ХІХ - початку ХХ ст. [4, 13] та узагальнюючі праці, присвячені історії Київського, Харківського, Одеського університетів, опубліковані за радянські часи [7, 14]. Історія інтелігенції в загальноросійському значенні, урядова політика в галузі організації закладів освіти і науки та їх фінансування представлені в роботах [1, 2, 3, 12]. На початку 90-х рр. ХХ ст. в українській та російській історіографії з'явились праці з історії української інтелігенції, в тому числі і науково-педагогічної, університетської освіти на Україні періоду другої половини ХІХ - початку ХХ ст. [6, 8, 9, 10, 11]. Автори цих розвідок прагнули позбутись застарілих підходів до опрацювання подій минулих століть, використовуючи різноманітні методологічні підходів до вивчення поставлених проблем...