Сучасний ґрунтовий покрив Закарпатської області сформувався під впливом ґрунтотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та господарської діяльності людини. Процеси грунтотворення мають значні відмінності в гірській і рівнинній частинах області. Грунти в гірських районах відносно молоді, мають незначну потужність, людська діяльність прискорює їх площинну та лінійну ерозію. В рівнинній частині вони утворилися як на давніх, так і на сучасних річкових відкладах. Неглибоке залягання ґрунтових вод сприяє їх оглеєнню, а наявність ділянок лісу – опідзоленню.
Для грунтів гірської частини області характерна вертикальна (висотна) поясність. Найпоширенішими є бурі гірсько-лісові грунти (буроземи). Вони вкривають схили гір до висоти 1100-1500 м, тобто в межах лісового поясу. Верхня частина грунту – це лісова підстилка (2-8 см). Гумусовий горизонт неглибокий (12-25 см), має сіро-буре забарвлення внаслідок нагромадження гідроокислів алюмінію і заліза. Добре виражена зернисто-дрібногоріхувата структура. В нижніх горизонтах зростає кількість уламків корінних порід. Всі шари грунту гумусовані, вміст гумусу знижується вглиб від 10-15% до 3-5%. Кислотність буроземів дуже висока. Для підвищення врожайності сільськогосподарських культур необхідно вносити вапно, добрива.

Грунти, їхнє значення, забруднення й збереження
Земля, грунт є основою сільськогосподарського виробництва та лісового господарства. На землі вирощують зернові, технічні та лісові культури, кормові трави, сади і ягідники. Сільськогосподарське виробництво забезпечує людину продуктами харчування, а промисловість — різноманітною сировиною.
Кількість і якість продуктів харчування залежить від обробітку грунту, підживлення рослин тощо.
Грунти - органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла й світла. Ці природні утворення характеризуються родючістю, забезпечують рослини поживними речовинами (калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо) і всім необхідним для їхньої життєдіяльності.

Десна є першою за довжиною (1130 км) і другою за площею басейну (88900 км2) лівобережна притока Дніпра, яка протікає на територіях Росії та України.
Досліджена ділянка р.Десни (від м.Новгород-Сіверський до гирла) довжиною 570 км протікає в основному в межах Черніговської області, лише її нижня частина (57 км) знаходиться в Київській області. Вона є рівнинною річкою з широкою (до 15 км) долиною.
Водний режим Десни типовий для річок європейської території: висока весняна повінь і порівняно низька межень. Середній за багаторічний період спостережень об’єм стоку Десни оцінюється в 10,2 км3 на рік.

Після приєднання території Буковини до Австрії (Австро-Угорщини), а Північної Бессарабії до Російської імперії розпочинається доволі інтенсивний розвиток цих територій. З одного боку, це було пов’язано з новими можливостями сировинних і трудових ресурсів для метрополій, а з другого – суперництвом Російської та Австро-Угорської імперій, що позначилось, у першу чергу, на цих новопридбаних територіях. Розпочався процес інтенсивного освоєння природних багатств – корисних копалин, лісових і рекреаційних ресурсів, що супроводжувався транспортним будівництвом, зокрема будівництвом залізниць, судноплавством по р. Дністер, лісосплавом по річках Прут, Черемош, Сірет. Це потребувало детальних відомостей про територію, її особливості. Земельні реформи, що відбувалися тут, теж потребували детальної просторової інформації про край. Таким чином, потреби господарства, військові приготування вимагали створення сучасних карт.

Картографічних проекцій може бути велика кількість, в залежності від прийнятих умов побудови картографічної сітки на площині. Для кожної карти повинна бути підібрана проекція, яка забезпечить використання цієї карти за призначенням. При виборі проекцій велику роль відіграє характер і розподіл спотворень та вид картографічної сітки. Умови, прийняття для побудови картографічної сітки, можна видозмінювати, а відповідно, тим самим створювати різні по виду і властивостях спотворення картографічні проекції.
Прийнято класифікувати картографічні проекції по двох незалежних один від одного ознаках:–
по властивостях відображення або по характеру відтворення;–
по виду меридіанів і паралелей на проекції.

Про будову, склад і властивості "твердої" Землі маються переважно можливі відомості, оскільки для безпосереднього спостереження доступна лише верхня частина земної кори. Усі дані про більш глибокі надра планети отримані за рахунок різноманітних непрямих (головним чином геофізичних) методів дослідження. Найбільш достовірні з них - сейсмічні методи, засновані на вивченні шляхів і швидкості поширення у Землі пружних коливань (сейсмічних хвиль).
З їхньою допомогою вдалося встановити поділ "твердої" Землі на окремі сфери і скласти уявлення про внутрішню будівлю Землі.

Розміщення на території Закарпатської області двох тектонічних структур зумовило поділ її на гірську і рівнинну частини. Майже 80% площі області займають Карпатські гори і лише 20% – Закарпатська (Притисинська) низовина.
В межах області знаходиться частина Українських Карпат, які в свою чергу входять у Карпатську гірську систему, що лежить на території шести країн Європи. Гори простягаються з північного заходу на південний схід, в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. В північно-західній частині області це типові середньовисотні гори з округленими вершинами, широкими хребтами, рівнобіжними з ними долинами. В південно-східній частині рельєф високогірний – круті схили, загострені вершини гір, глибокі провальні долини. Це зумовлено тектонічною будовою, складом гірських порід, а також впливом на найвищу частину гір четвертинного зледеніння.

Будівля геодезичних знаків повинна вироблятися в строгій відповідності з діючим «Посібником з будівлі геодезичних знаків», з урахуванням наступних вказівок і змін.
До керівництва роботами по будівлі знаків допускаються особи, що пройшли спеціальну курсову підготовку і перевірочні іспити, що здали, а також особи, що мають середню або вищу освіту по геодезичній спеціальності і які пройшли стажування на будівництві знаків не менше одного польового сезону.
На місці будівлі геодезичних знаків у процесі робіт забороняється знаходитися стороннім особам. У забудованій частині місце будівлі повинна бути обгороджена.
Відстані від геодезичного знака до залізничних ліній, автомобільних і гужових доріг, телефонних і телеграфних ліній, а також до будинків і всякого роду будівель повинна бути не менш полуторної висоти знака, відстань до високовольтних ліній повинне бути не менше 150 м і до границь полів аеродромів повинне бути не менше тридцяти висот сигналу. Керівник будівельної бригади зобов'язаний бути присутнім у бригаді й особисто сам здійснювати керівництво всіма процесами робіт.

Гірські виробки (вибірки) - це порожнини в земній корі, які утворюються внаслідок ведення гірських робіт. Гірську виробку обмежують поверхні: верхня - покрівля виробки, нижня - підошва виробки, бокові - боки виробки. Поверхня виробки, яка в процесі ведення гірських робіт пересувається в товщі порід, називається вибоєм. Вибій у пустих породах називається прохідницьким, а в корисній копалині - очисним. Частина простору виробки, яка прилягає до вибою, називається привибійним простором.
Складність процесів видобування із надр корисних копалин зумовлює необхідність проходження в земній корі виробок різноманітного характеру і властивостей. Для вирішення питань проектування, економічних та інших оцінок, будівництва, експлуатації та ремонту гірських виробок, а їх класифікують за різними ознаками.

Від північних схилів Українських Карпат до сонячних берегів Чорного моря звивистою кілометровою стрічкою часом тихо, подекуди бурхливо несе свої води на південний схід друга по величині ріка України - Дністер. Починається він з маленького струмка при горі Розлуч, що біля села Середа Львівської області, на висоті 760 метрів над рівнем моря. Дністер, пройшовши немалими просторами і ввібравши приблизно 400 великих і маленьких річок, стає великою судноплавною рікою і в Одеській області вливає свої води в Дністровський лиман.
Вид на Беремянський каньйон
(Вид з Ластівчиного гнізда, пруч з табором в с. Хмелева)
Сучасна назва Дністра веде свій початок з Київської Русі і означає "бистра вода". Древні греки називали ріку Тіріс, а ще пізніше Тірас. У римлян вона відома під назвою Данастріс, Данаструс. У турків - Турла.