Безкоштовні реферати на UkRead.Net » Сторінка 9
 

Ервін Чаргафф - американський біохімік, член Національної АН США (з 1965 році). Закінчив Віденський університет (1928). Працював в лабораторії
обмінної хімії в Єльскому університеті (США; 1928-1930), в Берлінському університеті (1930-1933). В 1933 емігрував із Германії, в 1933 - 1934 працював Пастерівському інституті в Парижі. З 1935 року в Колумбійському університеті в Нью-Йорку (з 1952 року - професор, з 1970 - завідувач кафедри біохімії, з 1974 - професор біохімії в лабораторії клітини).
Основні наукові роботи присвячені вивченню хімічного складу і структури і структури нуклеїнових кислот. Визначив кількісне відношення азотистих основ, які входять до їх складу. Показав (1950-1953), що загальна кількість аденінових залишків в кожній молекулі ДНК рівна кількості тимінових залишків, а кількість гуанінових одиниць - кількості цитозинових. Це відкриття ("правило Чаргаффа")

Хімічний склад та енергетичну цінність окремих видів борошна подано в табл. 1.
Хімічний склад борошна близький до хімічного складу зерна, з якого воно виготовлене. Зокрема у нижчих сортів він близький до складу цілого зерна. Проте порівняно із зерном у борошні міститься більше крохмалю і менше жиру, цукру, клітковини, мінеральних речовин і вітамінів.
Із сухих речовин у пшеничному борошні переважають вуглеводи (60—70%), насамперед крохмаль. Його вміст зменшується з пониженням сорту борошна. У вищих сортах загальна кількість білків менша, а гліадину і глютеліну більша. Гліадин і глютелін найбільш важливі білки пшеничного борошна. Вони здагні утворювати клейковину, яка відіграє велику роль у хлібопекарському виробництві. Вміст жиру, цукрів і клітковини у пшеничному борошні невисокий — відповідно 1,1—2,2%, 0,2—1,0% і 0,1—1,0%. Зольність від 0,5 до 1,5%. З пониженням сорту борошна вміст цих речовин підвищується.

Багаторічна трав'яниста рослина з повзучим кореневищем. Стебло повзуче, пухнасте. Листки не опадають на зиму, за формою нагадують копито (звідси і назва), зверху шкірясті, темно-зелені, блискучі, зісподу пухнасті. Квітки пооди-нокі, темно-червоні, з фіолетовим від-тінком, нахилені вниз. На смак ко-питняк гіркий, з гострим неприємним (камфорно-валеріановим) запахом.
Цвіте у квітні-травні.
Росте у тінистих широколистяних і мішаних лісах.
Райони поширення — майже вся Євро-пейська територія СРСР, Західний Си-бір, Кавказ.
Для виготовлення ліків використовують листки і кореневища.

Матеріали та методика досліджень. Дослідження проводились на Носівській селекційно-дослідній станції з 2002 до 2004 рр. в овочевій сівозміні після різних попередників (пшениця, столові буряки, огірки). Кліматичні умови відповідають Бобровицько–Бахмачському агрорайону. Ґрунти — малогумусні, вилугувані чорноземи. Агротехнічні засоби типові для зони сіяння цибулі — зяблева оранка на глибину 25-27 см, культивація в два сліди, боронування з коткуванням. Посів проводили вручну разом з сівбою ранніх зернових. Ширина міжрядь — 45 см. Норма висіву — 1 млн схожих насінин на гектар. Глибина загортання — 1,5-2,0 см. Площа облікової ділянки — 2 м2. Через кожні 10 ділянок розміщували стандарт —сорт Грандіна. Досліди закладали відповідно до методики Інституту овочівництва та баштанництва [2].

Для нормальної життєдіяльності організму людини і доброго за-своєння їжі людський організм повинен одержувати усі поживні ре-човини у певних співвідношеннях. Наприклад, нормальне співвідношен-ня білків, жирів та вуглеводів має бути 1 : 1,1 :4,1 для молодих чолові-ків та жінок, зайнятих розумовою працею, і 1 : 1,3:5 для тих самих людей, якщо вони зайняті важкою фізичною працею. Ці речовини не мають однакової поживної цінності і кожна з них має своє особливе значення для організму.
Білки належать до життєво необхідних речовин, без яких немож-ливе життя, ріст і розвиток організму. Вони найважливіші компоненти харчування, що забезпечують пластичні та енергетичні потреби орга-нізму. Білки—це органічні речовини, що складаються з амінокислот, які, поєднуючись між собою в різних композиціях, надають білкам різноманітних властивостей. Харчова і біологічна цінність білків ви-значається збалансованістю амінокислот, що входять до їх складу.

Щорічний вихід з ладу асинхронних двигунів в АПК України становить 10 — 25%, що призводить до незапланованих витрат пов'язаних з раптовою зупинкою технологічного обладнання та ремонтом асинхронних двигунів [1, 2]. Причиною є недостатній рівень експлуатації асинхронних двигунів, зокрема — недосконалість контролю, діагностування та захисту двигунів. Однин із шляхів вирішення цієї народногосподарської проблеми є підвищення рівня експлуатації шляхом об’єктивного безперервного контролю, діагностування та надійного захисту асинхронних електродвигунів.
Ізоляція обмотки асинхронних двигунів є самим вразливим елементом її конструкції, тому надійність асинхронного двигуна в основному визначається надійністю ізоляції.
Підчас експлуатації двигуни в умовах сільськогосподарського виробництва зазнають ряду експлуатаційних впливів, результатом яких є погіршення теплового стану двигуна. Відомо, що в загальному зношенні ізоляції визначальним є саме тепловий знос [2].

До озимих сортів м'якої пшениці з найвищою якістю зерна належать: Альбатрос одеський, Вимпел одеський, Красуня одеська, Безоста 1, Дончанка 3, Київська остиста, Київська 8, Лада одеська, Леля, Тіра, Миронівська остиста, Обрій, Одеська 133, Одеська 162, Ростовчанка 2, Скіф'янка, Юна та ін., твердої — Алий парус, Айсберг одеський, Корал одеський, Парус.
Серед сортів ярої м'якої пшениці найвищою якістю зерна відзначаються Воронезька 6, Дніпрянка, Луганська 4; твердої — Луганська 7, Харківська 15, Харківська 23 та ін.
Біологічні особливості.
В онтогенезі пшениця проходить 12 етапів органогенезу і такі фенологічні фази: проростання насіння, сходи, кущення, трубкування(стеблування), колосіння, цвітіння, формування і налив зернівки, молочна, воскова, повна стиглість. Проростання насіння, фаза сходів та частково кущення відбуваються восени, під час 1 та 2 етапів органогенезу, останні фенофази і етапи органогенезу - весною та влітку наступного року. Тривалість вегетації восени - 40-50 днів, весною і літом - 90-110 днів. Маса 1000 зерен - 35-50г.

Анатомічна будова лишайників та способи їх розмноження. Значення лишайників у природі та для людини
Лишайники — це особливі організми, утворені в результаті симбіозу водорості й гриба, з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями. Відомо понад 20 тис. видів лишайників.
Від Інших організмів, у тому числі й від окремих грибів І водоростей, вони відрізняються за формою, будовою, характером обміну речовин, наявністю лишайникових речовин, способами розмноження, повільним ростом (від 1 до 8 мм за рік).
Слань лишайника складається з переплетених ниток грибниці — гіфів і розміщених між ними клітин або ниток водоростей. Розрізняють два основних типи мікроскопічної структури слані лишайників: гомеомерний і гетеромерний (мал. 1, б, г). На поперечному перерізі лишайника гомеомерного типу видно, що слань утворена хаотично переплетеними гіфами гриба, поміж якими розкидані окремі клітини або нитки водоростей. Ці лишайники утворюють групу, відому під назвою слизистих лишайників, оскільки водорості виділяють слиз, в який вкраплені клітини гриба і водорості.

Незважаючи на штучність, система 1C. Ліннея відіграла позитивну роль у біології. Запропонована К. Ліннеєм проста схема класифікації організмів і подвійна номенклатура значно полегшила роботу щодо подальшого нагромадження знань; вона дотепер широко використовується в сучасній ботаніці і зоології.
Сучасну класифікацію наведено нижче.
Далі йдуть такі таксони: типи (у тварин), відділи (у рослин), класи, ряди (у тварин), порядки (у рослин), родини, роди і види.
2. Загальна організації рослинної клітини
Наука, що вивчає будову, хімічний склад, процеси життєдіяльності і розмноження клітин, називається цитологією (гр. kytos — порожнина, logos — наука).

Багаторiчний напiвпаразитичний вiчнозелений кулястої форми кущик родини омелових. Гілки голi, зеленаво-жовтi, вилчасторозгалуженi, цилiндричнi, у вузлах - потовщенi i крихкi. Листки супротивнi, шкiрястi, цiлокраї, сидячi, жовто-зеленi. Квiтки одностатевi (рослина дводомна), жовтi, сидячi, зiбранi у головчастi суцвiття в розвилках гiлок. Цвiте у березнi - квiтнi. Плоди ягодоподiбнi, кулястi, з трохи вдавленою верхiвкою.
Омела бiла паразитує на листяних деревах (береза, груша, дуб, клен, липа, тополя, яблуня), закрiплюючись присосками, через якi й живиться за рахунок дерева, на якому оселиться.
Для виготовлення галенових препаратiв використовують молодi гiлки з листками. Заготовляють, зрiзаючи секаторами пiзно восени або взимку.