Найбільша колекція безкоштовних творів з української літератури, зарубіжної літератури та української мови. » Сторінка 6
 

Знатний дворянин Лисео, супроводжуваний слугою Туріном, приїжджає із провінції в Мадрид: Лисео очікує радісна подія – весілля. Його майбутня дружина Финея – дочка відомого й шановного в столиці дворянина Октавьо. В Октавьо є й інша дочка – Ниса, що славиться в окрузі своїм неабияким розумом і освіченістю. Финея ж слывет, як, до своєї прикрості, довідається Лисео, розговорившись у трактирі, дурочкой, чия з і відсутність яких би те не було манер сталі в Мадриді притчею в языцех. Заодно Лисео стає відомо, що за Финеей дають велике придане, що дісталося їй у спадщину від чудакуватого дядюшки, що незвичайно любили саме цю племінницю

За Нисой же немає ніякого приданого. Почуте трохи обескураживает Лисео, однак відступати він не може й поспішає в Мадрид – скласти власну думку про наречену й, якщо відомості виявляться вірними, відправитися назад неодруженим. Тим часом у будинку Октавьо вже заждалися нареченого. Глава сімейства ремствує своєму другові Мисено, скільки турбот доставляють йому обидві дочки, кожна на свій манер: одна пригнічує батька непомірною дурістю, інша – надмірною вченістю, що Октавьо, людині старого загартування, здається в жінці зовсім зайвої


Згадаємо, як Вулич сперечається з Печориним, « чиможе людина свавільно розташовувати своею життям, або кожному з нас заздалегідь призначена фатальна мінута», і на доказ стріляє в себе з пістолета, але відбувається осічка. Печорин, однак, пророкує Вуличу швидку смерть, і в ту ж ніч довідається, що поручик був зарубаний п’яним козаком; який до цього гнався за свинею й розрубив неї надвоє. Збожеволілий убивця замкнувся в хаті, і Печорин, вирішивши випробувати долю, уривається кнему.

Куля козака зриває еполет, але відважний офіцер вистачає стрелявшего за руки, і ворвавшиеся слідом обеззброюють убивцю. Однак фаталістом Печорин однаково не робиться. У фіналі повести він зізнається: «Я люблю сумніватися у всім: це розташування не заважає рішучості характеру; навпроти, що до мене стосується, то я завжди смелее йду вперед, коли не знаю, що мене очікує».


Війни міждержавні і громадянські, локальні і світові, справедливі і загарбницькі. Ще за печерних часів люди воювали за їжу, за зручнішу печеру, за жінку. Пізніше – за іншу здобич, за дорогоцінне каміння, перли і золото, за невільників. Потім загарбували території заради корисних копалин, світового панування…

Різні часи, різні масштаби, різна зброя (від кам’яної сокири до міжконтинентальної ракети) – та лишалася сутність. Адже так чи інакше, війна – це лихо, незалежно від того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають прості люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти.

Всесвітньо відома поетеса Ганна Ахматова прожила більше життя. Більше напівстоліття вона безкорисливо служила вітчизняній Літературі. Шлях її був нелегкий і непрямий. Згадаємо, що писала вона головним чином у наш час, а працювати початку до революції, так ще в середовищі тої частини російської інтелігенції, що не тільки не прийняла відразу Велику Жовтневу революцію, але й виявилася по іншу сторону барикад. Доля підготувала Ахматовій нести на своїх плечах і тягар слави й вага розпачу. Не потрібно закривати на це ока. Тим більше, що вона сама в тяжку пору визнавалася...


Я дуже люблю читати. Коло моїх захоплень – історичні романи, детективи, наукова фантастика. Читаючи ці книги, більше довідаєшся про життя людей різних історичних епох, про незвичайні пригоди приватних детективів, про нескінченну розмаїтість Всесвіту

Алі особливо я люблю наукову фантастику. Книги цього жанру – це не тільки захоплюючі сюжети про те, чого не може бути в дійсності, або про те, яке може трапитися коли – небудь,. Кожний автор має свою модель Вселеної, своє подання майбутнього. Наукова фантастика здатна застерігати людей від помилкових учинків, здатна навчити бачити мир з іншої, небуденної, крапки зору


Він приїжджає з деяким запізненням, коли гості вже в зборі й винуватниця торжества, його двоюрідна племінниця, раз у раз поглядає на годинники.Моложавий, з великою сріблистою головою й виразною, енергійною особою, вона, увійшовши в кімнату й радо посміхаючись, здоровається загальним напівуклоном, представницький, поважної й звичний до уваги навколишніх.Для хазяїв він – дядько Сережа або просто Сережа, а для гостей – Сергій Васильович, і всі вже знають, що він письменник, людина відомий і шановний.І подарунок привезений їм особливий: чашка із блюдцем із сервізу, яким багато років особисто користувався й незадовго до смерті передав йому сам Горький. Цю, можна сказати, музейну цінність відразу ж установлюють на верхній полиці серванта за товстим склом, на видному, почесному місці.Саджають Сергія Васильовича поруч із іменинницею на чолі стола й доглядають, пригощають навперебій; втім, він майже від усього відмовляється. Напевно, тільки для ввічливості потикав вилкою в жменьку салату на своїй тарілці так ще за вечір – з більшими перервами – випиває чарки три коньяки, закушуючи лимончиком.Він, мабуть, тяготиться цією змушеною роллю весільного генерала, але виду не подає. Знаючи собі ціну, шанується, однак просто й мило: посміхається, охоче підтримує розмова й навіть пошучивает.

Піч, як і скриня — один з предметів побуту українського народу. Традиційна піч… Ця “добра щедра піч твоя”, що пахла травами, печеним хлібом, печеними і сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням, як писав Олександр Довженко буде знана тільки з художніх творів. Але людська пам’ять завжди повертатиме на с до вогню в печі родинної хати, біля якого ми народжувалися і виростали.

Піч з’явилася дуже давно: це слово загальнослов’янське. Воно пов’язане зі словами печера і пещіть, понеченіє. Це ясно, й не треба бути етимологом, щоб ствердити, що походить воно від одного родового смислу. Печера, склепіння якої освітлені вогнем, і піч стоять поруч.


Хліб… Чи замислювалися ви коли – або чому він грає таку важливу роль у нашім житті? чому він користується такою величезною повагою серед людей: може тому, що з найперших етапів розвитку людства хліб був найбільшим з багатств: у кого був хліб, той жив добре. Ніщо так не турбувало людей, як його відсутність. Це можна побачити й у Біблії, і в єгипетських і вавилонських джерелах. Помнете Йосипа, що врятував Єгипет від голоду й на подяку був призначений другою людиною в державі, і його братів, які продали його за гроші, а потім прийшли в Єгипет до Йосипа за хлібом?


Слово має велике значення для людства. Слово — це те, що відрізняє людину від тваринного світу. В цьому заключається великий вплив слова на людину, на її психіку та вчинки. Слово може нести у собі як добро, так і зло. Народна мудрість говорить: оце сказав, як ножем обрізав; скаже, як з воза ляпне; скаже, як з дуба зірве.


Вихідні дні в мене проходять по-різному. Це багато від чого залежить: і від погоди, і від настрою батьків, і від того, як пройшов тиждень, які оцінки одержав. Бувають просто ніякі вихідні, коли думаєш тільки про те, щоб скоріше вони закінчилися — і в школу, щоб із понеділка розпочати нове життя.

Тому краще поговорити про те, яким би я хотів бачити свій, наприклад, найближчий вихідний. Коли я зараз мрію, за вікном падають дрібні пухнаті сніжинки, градусник показує мінус 5 °С. От я і уявляю, як у неділю прокинуся о восьмій годині (звичайно доводиться підхоплюватися о сьомій), розбуджений своїм улюбленим котом Муром, швиденько умиюся й поснідаю і відразу подзвоню двом друзям. З ними ми дуже любимо проводити вихідні. Обов’язково підемо до парку і поспускаємося з гірок на санчатах, попустуємо в снігу, але не дуже довго — не більше двох годин. Удень у нас — похід у кіно. Квитки зараз туди недешеві, але ми звичайно збираємо на це гроші, щоб обов’язково піти втрьох. А після фільму трохи, не більше години, гуляємо, проводжаючи один одного, і розійдемося по домівках. Я дуже зголоднію і з задоволенням буду поглинати бабусин обід з обов’язковими по неділях пиріжками. Годинка — з комп’ютером, дуже цікаво й завжди немає часу, а це ж бо вихідний!