Найбільша колекція безкоштовних творів з української літератури, зарубіжної літератури та української мови. » Сторінка 271
 

Якщо вовк на зірку завив,Виходить, небо хмарами згризено.Рвані животи кобил,Чорні вітрила воронів.Не просуне пазурів лазурьиз пургового кашлю – смороду;Облітає під ржанье бурьчерепов златохвойный сад.Чуєте ль? Чуєте дзвінкий стукіт?Це грабли зорі по пущах.Веслами відрубаних руквы гребетеся в країну прийдешнього.Пливіть, пливіть у височінь!Лийте з веселки лемент вороняч!Незабаром біле дерево сронитголовы моєї жовтий аркуш.2Поле, поле, кого ти кличеш?Або сниться мені сон веселий – Синіми кіннотами скакає жито,Обганяючи лісу й села?Ні, не жито! скакає по полю холоднеча,Вікна вибиті, навстіж двері.Навіть сонце мерзне, як калюжа,Що напрудил мерин...

Усі свідомі роки мого дитинства пройшли в незалежній державі. Навіть не розуміючи, що таке незалежність, я чув і знав про неї. Осмислення приходило поступово. По мірі того, як я більшав, прийшло захоплення історією і літературою. І хоча учителі і батьки вважають, що у мене нахил до точних наук, гуманітарні предмети мені до душі значно більше.

У п’ятому класі мені потрапила до рук книга Антона Лотоцького «Історія України», з якої я дізнався про розвиток української державності. Саме ця книга заклала в моє серце почуття гордості за свою Батьківщину...

Книга — один із найславніших, найзначніших витворів людини. Завдяки книзі передаються знання, досвід попередніх поколінь наступним. Людство знає докладно про події, які відбувалися в античному світі, Римській імперії багато тисячоліть тому так докладно, ніби це сталося вчора, бо від тих часів залишилися твори Гомера, Овідія, Вергілія та багатьох інших великих поетів. І так кожна наступна епоха свідчила про себе, насамперед, літературними творами, бо, як написала Ліна Костенко, “велике діло — писані слова!” Про значення книги — філософські роздуми Ліни Костенко в романі “Маруся Чурай”...

Ви скажете, що Пушкін присутній у кожному із своїх героїв. Він присутній в описах лісів та узгір’їв, у милих його серцю куточках з такими знайомими адресами: і узагальненим “на берегах Невы”, і конкретною московською вказівкою “у Харито-нья в переулке”, і швидкоплинним спогадом “там, где ранее весна блестит над Каменкой тенистой” та “итак, я жил тогда в Одессе”, і ліричним “деревня, где скучал Евгений, была прелестный уголок”.

Він живе у своєму часі — всі сім років, п’ять місяців і 10 днів невпинної праці над романом, і отже його, пушкінський, час теж приходить до нас і живе поруч з нами...

Пропонована історія, як стане ясно з подальшого, відбулася трохи незабаром після «славетного вигнання французів». У губернське місто NN приїжджає колезький радник Павло Іванович Чичиков (він не старий і не занадто молодий, не товстий і не тонкий, зовнішності скоріше приємної й трохи округлої) і поселяється в готелі. Він робить безліч питань трактирному слузі – як щодо власника й доходів трактиру, так і обличающие в ньому обґрунтованість: про міських чиновників, найбільш значних поміщиках, розпитує про стан краю й не було ль « яких – хвороб у їхній губернії, повальних гарячок» і інших подібних напастей...

«У горах моє серце, а сам я — внизу…» — написав колись англійський поет Роберт Берне. Почуття невимовного щастя і свободи, величі Всесвіту — ось що і. ікс бути у горах! Коли піднімешся на саму верхівку, подивишся навколо — по – и. ічиш красу навколишнього світу. Ніби й невеличка гора Артема у Святогірську, і такий краєвид із неї відкривається — дух захоплює! Річка біля підніжжя — не­мов срібляста змійка, люди схожі на мурашок! Саме там розумієш, який ти малий...