Найбільша колекція безкоштовних творів з української літератури, зарубіжної літератури та української мови. » Сторінка 10
 

Це був звичайний собі олівець, у дерев’яній сорочці жовтого кольору з написом “Конструктор”. Такий само, як тисячі і мільйони олівців, що як дві краплини води схожі один на одного.

Але там, під жовтою дерев’яною сорочкою, жило тільки його, неповторне сердечко — стержень. Лише воно знало найголовніші, найяскравіші слова. Лише воно володіло сміливими й ніжними думками.


«…Мінута, і вірші вільно потечуть.» Зверніть увагу – «вільно»! Це ключове слово. Навіть якщо взяти й відокремити звук від змісту, сама мелодія пушкінського вірша буде звучати, як гімн Волі. Прислухайтеся:

Блискуча, напівповітряна,

Смичку чарівному слухняна…

– це не балерина, а чиста Муза вільної поезії «раптом летить, летить як пух від вуст Эола». Серед безлічі тих «невідомих доріжок» – , які досліджував Пушкін у своєму поетичному житті, пізнання Волі у всіх її проявах було магістральним напрямом його творчості. Уже в 1814 голу юний Пушкін у досить жартівливому вірші «До сестри» мимохіть торкається теми волі. Він представляє себе в’язнем, що продовжує жити тільки тому, що мрії дають йому внутрішню волю:


Тибурцій і Валек, поховавши Марусю, кудись зникли з містечка. Васі дуже не вистачало друзів, їхніх розмов. Усе пережите разом згадувалось з якимось світлим сумом, сльози виступали на очі, і — дивна річ — сум поступово зникав, на серці ставало легше. Вася незабаром відчув, що його серце дуже вдячно друзям за те, що вони були.

Хлопець поділився цією думкою з батьком. Суддя, коли в нього був вільний час, гуляв з сином просто вулицями містечка. Навесні вони стали брати з собою і Соню.

Але жрець уважав, що побудувати храм мало, треба примиритися з ворогами, «і з богом світлим будеш примирений тоді». Хельге загинув, тому що посмітив, воюючи з фінами, увійти у священний храм Юмалы – верховного божества фінів. Кунгу Хальвдану, вимагає жрець, «руку подай», «ти Асам у жертву принеси ворожнечу свою… / Відмовишся, – дарма храм / Ти будував».


Чому ж носієм і втіленням зла у Гюго є католицький священнослужитель? Це пов’язано з певними історичними реаліями. Після 1830 року у передових верствах французького суспільства виявляється гостра реакція проти католицької церкви – головної опори старого режиму. Закінчуючи свою книгу 1831 року, Гюго бачив, як розлючений натовп громив монастир Сен-Жермен-Л’Оксеруа і палац архієпископа в Парижі, як селяни збивали хрести з каплиці, при великих дорогах. Проте Клод Фролло – це образ не лише ІСТОРИЧНО умовлений. Можливо, він навіяний і тими величезними зрушеннями, які відбулися у світосприйнятті сучасників Гюго.

Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т. Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. “Такого полум’яного культу материнства, – писав М. Г. Рильський, – такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері”. А сам, як ми знаємо, ріс без матері: “там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила…” А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.

Темою багатьох добутків письменників – сучасників В. Распутіна й В. Астафьева – є екологічна проблема. На прикладі Матеры показана доля наших численних сіл, які знищили нібито заради блага людей, побудувавши різноманітні Гэсы, Тэсы й т.п. Долі героїв розвертаються на тлі головної проблеми, що зачепила всіх. За всю історію Матеры жителі трималися один за одного тобто жили однією родиною. А затоплення рідної землі нежданно – негаданно звалилося їм на голову. Жителі до останнього тягнуть із від’їздом, тому що багатьом з них було страшно їхати звідси, де протягом довгого років вони існували. У буквальному значенні слова в людей перекреслюють їхнє минуле, ставлять перед невідомим майбутнім. У селі жили в основному люди похилого віку, але ж неможливо починати зовсім нове життя в 70 – 80 років. Люди до останнього пручаються, готові навіть умерти, але вони не можуть протистояти величезній машині Дійсності, що змітає все на своєму шляху. Я вважаю, що герої, створені Распутіним, є патріотами рідної землі. Може бути, тому навіть сама природа «допомагає» жителям відвести від Матеры неминучу загибель


Поезія Володимира Самійленка «На печі» висміює псевдопатріотів, котрі, пе­ребуваючи осторонь політичного і суспільного життя, на словах декларують свою любов до Батьківщини, не зробивши задля неї нічого корисного.

Хоч пролежав я цілий свій вік на печі, Але завше я був патріотом, — За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі, Моє серце сповнялось клопотом.

Єдиним виправданням для ура-патріотів, як їм здається, є те, що піч — «не чужа, українська то піч, і думки надиха мені рідні…» А даті — одні лише мрії героя сатиричного твору і порожні слова про історичні та національні цінності.


Є в нашому житті час, коли ми не належимо собі, коли нами грають таємничі й незбагненні сили, породжені Космосом і Хаосом. Це час – час сну, коли душу відривається від тіла й живе своїм самостійним життям. Сон літературного героя – це частина історії його душі. Разом з пушкінською Тетяною ми біжимо в її сні по таємничому лісі до дивної хатинки, де “на пів журавель і на пів кіт”. І довідаємося її росіянку душу, наповнену казками й переказами “простонародної старовини”. Разом з Катериною Островського ми летимо з “темного царства” Чабанихи й Дикого у світлий мир мрій. Разом з Обломковим ми попадаємо в застійний рай сплячої Обломовки. Разом з Вірою Павлівною ми бачимо в її снах втілення заповітних мріянь великого утопіста Н. Г. Чернишевського. Якої ж безодні відкривають нам сни Гриніва й Раскольнікова? Чому у формулюванні теми ці герої поруч? Спробую відповісти. Вони обоє молоді, обоє шукають у житті свої дороги. Сон Гриневі – пророкування, яким буде цей тернистий шлях; сни Раскольнікова – каяття в тім, що пішов по кривій доріжці. Обоє героя виведені обставинами життя із щиросердечної рівноваги. Гринів поринає в “ніжні бачення полусоння”, Розкольників перебуває в напівсвідомому, близькому до марення стані. А в такі моменти сни опуклі, ясні, виразні.


«Красою Японії народжений» лауреат Нобелівської премії з вишуканою простотою відтворював у свої творах красу японської культури. Зі сторінок його творів віє ностальгія за колишнім національним устроєм. Усе змінюється — Японія також намагається стати цивілізованою державою західного зразка. Головною проблемою творів є пошук гармонії людини і природи. Повість «Тисяча журавлів» є вершиною творчості Ка-вабати Ясунарі.

Інші твори письменника: повісті «Танцівниця з Ідзу» (1926), «Веселі дівчата зАсакуса» (1929), «Країна снігу» (1927), романи «Стогін гори» (1953), «Дальня столиця» (1954).