Твори на тему — Безкоштовні твори на тему — Твори на урок — Різні твори
 

Маяковського часто за інерцією ототожнюють з Радянською владою, СРСР. Але, на мою думку, такий Маяковський – то вже людина, яка зазнала краху. Писати, коли тобі диктують, можна лише екзаменаційні роботи, але не творчі. І все ж Маяковський – один із найцікавіших поетів не тільки своєї епохи.

Декларуючи відмову від культурної спадщини класиків, він добре знав класику й розумів її. Не випадково у його творах постійно зустрічаються загальнокультурні образи, літературні алюзії, що вказують саме на обізнаність зі світовою культурою.


Н. Г. Чернишевський у своєму романі “Що робити?” незвичайний упор робить на розсудливому егоїзмі. Чому ж егоїзм розумний, розсудливий? На мій погляд тому, що в цьому романі ми вперше бачимо “новий підхід до проблеми”, “нових людей” Чернишевського, що створюють “нову” атмосферу. Автор думає, що “нові люди” бачать особисту “вигоду” у прагненні приносити користь іншим, їхня мораль – заперечувати й руйнувати офіційну мораль. Їхня мораль вивільняє творчі можливості людинолюбної персони. “Нові люди” не так болісно вирішують конфлікти сімейного й любовного характеру. У теорії раціонального егоїзму є безсумнівна привабливість і раціональне ядро. “Нові люди” уважають працю невід’ємною умовою людського життя, вони не грішать і не каються, їхній розум перебуває в абсолютній гармонії зі своїми почуттями, тому що ні почуття, ні розум їх не перекручені хронічною ворожістю людей


У романі П. Куліша «Чорна рада» розповідається про події 1663 року, відомі в історії України як часи Руїни. Багато гетьманів з’явилося після смерті Б. Хмельницького, кожний з яких прагнув запанувати на всій Україні по обидва боки Дніпра. І дуже важко було народові розібратися, хто з цих кандидатів дбає про свої вигоди, а хто турбується про долю України. На думку П. Куліша, народ помилився на Чорній раді, коли обрав собі гетьманом І. Брюховецького. Історія України могла б рухатися зовсім в іншому напрямку, якби Сомко переміг на тих виборах.


Ганна Ахматова – віртуоз початкового рядка, що є візиткою поетичного добутку. Саме із цієї причини назви багатьох її віршів співзвучні своєму початку. «Сьогодні мені листа не принесли…» тільки підтверджує вищесказане. Тут мова йде про любовні почуття, розставання, щасливі моменти й переживаннях. Тільки початок, і вже якась безвихідність, героїня розчарована, але в голосі її звучить надія: сьогодні листа ні, бути може, завтра воно прийде…

Ліричні герої віршованих творів Ганни Андріївни перебувають завжди порізно. Її любовна доля – страждати, головний герой найчастіше подорожує десь далеко, але ж не дуже давно її улюблений був з нею:


Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.

Віршовий розмір: ямб.

У поезії-заповіті «Як добре те, що смерті не боюсь я…» Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучи-телями-суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне повернення на Батьківщину по смерті. «Сувора простота проступає крізь ці мужні рядки… Зійшли з душі поета сумніви, давні образи, досади, ясним і чистим зором дивиться він в обличчя часу й простору. І на далекій від­стані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив», — зауважує Ю. Солод. Ця поезія безпосередньо перегукується з віршем «Як умру, то поховайте…» Т. Шевченка.

Тема комедії Н. В. Гоголя «Ревізор» – зображення побуту й вдач чиновницько – бюрократичної Росії 30 – х років XIX століття. У комедії на прикладі маленького міста показане те, що характерно для всієї величезної Росії того часу: казнокрадство, хабарництво, беззаконня, попирание людського достоїнства, поміщицька сваволя

Зміст і вся спрямованість комедії змушують визнати головною діючою особою всю групу чиновників на чолі з городничим. Поява в маленькому провінційному містечку ревізора з Петербурга – подія надзвичайне. Воно небезпечно тому, що ревізор їде «із секретним приписанням» і повинен особливо уважно оглянути повіт, де живуть герої комедії. Хвилювання й тривога, з якими приймають чиновники «пренеприємна звістка», підказують, що в них їсти причини боятися гостя з Петербурга


“Майстер і Маргарита” – роман, що утілив роздуми М. А. Булгакова про сучасність і вічність людини і світу, художника і влади, – роман, в якому дивовижним чином переплітаються їдка сатира, тонкий психологічний аналіз і філософське узагальнення. “Майстер і Маргарита”, як і більшість творів Булгакова, – в першу чергу роман про сучасний письменникові світі – це осмислення основ того суспільства, яке створювалося в нашій країні в 30-і роки, що називаються тепер періодом зміцнення культу особи Сталіна; це спроба розібратися в непростому, суперечливому часі, його процесах. Роман піднімає загальнолюдські, загальносвітові питання. Порівняння булгаківського сюжету з євангельською основою доводить переосмислення письменником біблейських текстів, полеміку з ними. Якщо сюжет Евангелий визначається подіями життя Ісуса, то у Булгакова головною особою, скріплюючої ершалаимские глави, стає прокуратор. У концепції булгаківського роману особливе значення має образ Понтія Пілата. Це складна драматична фігура. Він розумний, не чужий роздумів, людських почуттів, живого співчуття. Поки Иешуа проповідує, що усі люди добрі, Пілат схильний поблажливо поглядати на це нешкідливе дивацтво. Але ось мова зайшла про верховну владу, і Пілата пронизує гострий страх.


Роман Павла Загребельного “Роксолана” — це історія боротьби нікому не відомої дівчини і жінки за свою особистість, за те, щоб уціліти, зберегти себе. Завдяки цьому вона стала легендою українського народу. Роксолана — Анастасія Лісовська, донька священика із Рогатина, яку п’ятнадцятирічною продали в Ясир, і яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, стала незабаром його улюбленою дружиною і майже сорок років уражала безмежну Османську імперію і всю Європу. Венеціанські посли — байта — у своїх донесеннях із Стамбула називали її Роксоланою (бо так по-латині звано тоді всіх руських людей).

Роксолана мала добру душу, вольовий та чесний характер. Вона була наділена багатим розумом та мужністю. На чужині вона відчувала себе самотньою та спустошеною. Часто згадувала батька й матір.


Ф. И.Тютчев – це великий російський поет. Він написав безліч приголомшливих віршів. Його вірш “Я зустрів вас – і все колишнє…” подобається мені особливо, оскільки воно дуже добре й найбільше повно розкриває всю душу цього поета. Цікаво те, що вірш був написаний Тютчевим в 1870 році й присвячено його юнацької любові – Амалии Крюденер.

Відомо, що в Тютчева було дуже багато жінок, які ставали предметами його натхнення. Вони надихали його на створення прекрасних створінь, і цей вірш не виключення! Існує думка, що в особі ліричного героя вірша “Я зустрів вас – і все колишнє…” Тютчев бачить себе, тобто він і є головний герой


В оповіданні Панаса Мирного «Морозенко» розповідається про маленького хлопчика Пилипка. Він жив зі своєю матір’ю Катрею. Важке було в них життя, бідне. Наступили новорічні свята, а вони спалили останнє полінце, і не було чого їсти, нічого було і продати. Малий Пилипко був «вразливий до чужого горя». А заради рідної матері «він на що хоч піде, аби його мати не плакала». Він замислив піти посівати до хрещеного батька, щоб було що їсти. Але дорога була далека, одяг поганенький, а на дворі сильний мороз. Мати вмовляла його не ходити, лякала Морозенком. Та «в його малій головоньці гвіздиком стриміла думка: от хоч би що, а піти посипати!» Пилипко дочекався, доки мати заснула, і тихенько пішов.