Біографії, автобіографії, особистості - Українські та всесвітні постаті.
 

Народився Юрій Феодосійович у Дніпродзержинську на Дніпропетровщині в сім'ї учителів. Дитинство його пройшло на берегах Славути і на Уралі, а шкільні роки — серед розкішної природи Карпат. Міцно вкарбувалися в пам'яті хлопчика розповіді великого знавця старовини, академіка Дмитра Івановича Яворницького, який часто бував у Ярмишів.

Свій творчий шлях Ю. Ярмиш розпочав з віршів, хоча потім перейшов на прозу. Перші поетичні спроби п'ятнадцятирічного школяра почули київські поети Дмитро Білоус, Василь Швець, Борислав Степанюк, які схвально відгукнулися про них. Через деякий час вірші Юрія були надруковані в газеті. Саме ці події, мабуть, і зумовили вибір навчального закладу — Київський університет (факультет журналістики)...

Яків Щоголів, якого звуть «спізненим романтиком», оспівував у своїх поезіях давні часи, давній побут, красу природи (зокрема тієї, якої не торкалася ще людська рука). Походив він із давнього дворянського роду. Народився в містечку Охтирка Харківської губернії.

У своїх віршах Щоголів часто тужить за своїми дитячими літами, які щасливо провів під оком дбайливої, ніжної матері. Краса рідних краєвидів — недалекий степ, водяні млини, пасіки, ріка Ворскла — все це чаром поезії овівало ніжну душу хлопчини й відбилося згодом у його поетичних творах.

Іван Петрович та Олександра Петрівна, батьки поета, як і більшість охтирців, жили тихим узвичаєним життям із дотриманням релігійних і народних звичаїв. Дід був священиком. Родина жила у скромних достатках. Батько мав власний дерев'яний будиночок і десять десятин землі, був дрібним урядовцем, але по службі просунувся невисоко.

У 1832-1835 роках Яків учився у трикласному повітовому училищі в рідному місті, потім вступив до Першої харківської гімназії. Саме там він захопився художньою літературою, читав твори В. Скотта, М. Гоголя...

Народився 18 квітня 1895 р. в с. Ланчин на Станіславщині. Після закінчення гімназії навчався у Львівському та Празькому університетах на історико-філософському факультеті.

Літературну діяльність розпочав під час Першої світової війни, у лавах легіону Українських січових стрільців, друкуючи свої твори в українській пресі Відня, в газеті "Свобода" тощо. В Галичині був добре знаний як автор творів для дітей, фейлетоніст і, безперечно, як співець стрілецької слави, що працював у різних жанрах. У 1920-1930 співробітник видавництва "Світ Дитини".

Поема "Сон Галича" (надрукована у Станіславі, 1920) та лірико-публіцистична проза "Поїзд мерців" (Львів, 1922) принесли йому письменницьку популярність. Пригодницька повість "Чета крилатих" (1929) та п'єса "Стрілець Невмирущий" (1938) цю популярність підтвердили...

Рідна слобода стала прообразом селищ, у яких розгорталися головні події творів письменника, — від ранніх оповідань, першої повісті «Баланда» (1930), де показане велике селище Слобода, і до роману «Гроза» (1936), який розповідає в основному про слободу Борисівку.

Як пізніше згадуватиме сам письменник, малярство було успадкованим ще від діда-прадіда заняттям їхнього роду, малярували батько та його брати. Це ніби зумовлювало шанобливе ставлення майбутнього митця до краси, вчило по-своєму бачити і розуміти її, відтворювати для інших. Мальовничі краєвиди Борисівки, привілля навколишніх степів, задумливий ліс чарували душу юного Анатолія. Не випадково 1925p. він вступає до Київського лісотехнічного інституту...

Талановита письменниця Неля Шейко-Медведєва народилася на Львівщині, в місті Бориславі. «Згадуючи дитинство, — відзначає вона, — я неодмінно згадую пісні свого краю, казки земляків — бойків та лемків, оповідки моєї бабусі, яка піввіку прожила на півдні України, в донецьких степах. Ці фантастичні оповідки вона успадкувала від матері-полтавчанки разом із талантом сприймати буденність як казку.

У мене не було жодної іграшки, купленої в магазині. Я сама майструвала ляльки, придумувала їм казкові біографії, змушувала їх жити, а вони вчили мене мріяти і фантазувати. Це був мій особистий театрик, завдяки якому я спізнала ні з чим незрівнянну втіху творчості, була і могутньою чаклункою, і злою примарою, королівною і сиріткою, янголом і бісиком. Була і буду щасливою бранкою незримого царства Фантазії, створеного уславленими і невідомими геніями мого народу»...

Закінчивши середню школу, 1950 року вступає на відділення української мови й літератури філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1955 року працював у редакції журналу «Піонерія», на кіностудії ім. О. П. Довженка, в редакціях газети «Літературна Україна» та «Романів і повістей» видавництва «Дніпро».

У 1951 році в «Альманасі молодих» надрукував перші ліричні поезії. Тоді ж у журналі «Барвінок» — кілька дитячих віршів, що започаткували збірку «У труді зростаємо», яка вийшла 1953 року. Згодом з'явились друком поетичні книжки для дітей «Гілка яблуні» (1955), «Довгоногі косарі» (1959), «На зеленому роздоллі» (1968), науково-популярний нарис «Синочок сонця» (1960), повість «Горобиної ночі» (1960), збірка оповідань «Як Андрійко біди позбувся» (1965)...